Page 42 - 6783

органічну єдність влад, їхню підпорядкованість державній єдності.

Гегель відстоює суверенітет спадкового конституційного монарха,
критикуючи при цьому демократичну ідею народного суверенітету.
Пояснюючи характер компетенції монарха, він відзначав, що у добре

влаштованій конституційній монархії весь об’єктивний бік державної
справи визначається законами, а монарху залишається тільки приєднати
до цього своє суб’єктивне «я хочу».
Гегель (на відміну від Канта) визнає нормою між державних

відносин стан війни. При цьому він не відкидав сам принцип
міжнародного права і відповідно, саму можливість правових, договірних
відносин між державами. Останні мають визнавати одна одну як

суверенні та незалежні, не втручатися у внутрішні справи, взаємно
поважати самостійність тощо. Але у разі, якщо суверенні волі держав не
доходять до згоди, то виникають суперечки, які, на думку мислителя,

можуть бути вирішені лише війною.
Державу як суб’єкт всесвітньої історії Гегель аналізує з позиції
прогресу внутрішніх форм державного життя, з точки зору розвитку

свободи особистості: стародавній світ (деякі вільні – громадяни),
середньовіччя (один вільний – монарх), німецький (германський) світ,
тобто новий час (всі вільні).
Велика Французька буржуазна революція проклала шлях для

розвитку капіталізму у Західній Європі. Відбуваються докорінні зміни в
економічній сфері – перехід від мануфактури до машинного
виробництва, у політичній сфері утверджуються політичні права і

свободи, створюються інститути політичного представництва,
приймаються відповідні конституції. Провідним ідеологічним напрямом
стає лібералізм, що обґрунтовує ідеї недоторканості особи, приватної
власності, вільної підприємницької діяльності, невтручання держави в

економіку тощо. Найвідомішими його представниками були Б. Констан,
Л Токвіль, І Бентам, Дж.С. Мілль.

Лейтмотивом політичного вчення французького письменника і
публіциста Бенжамена Констана де Ребека (1767–1830) відображеного
у працях «Курс конституційної політики», стала ідея індивідуальної
свободи. Мислитель розрізняв політичну та особисту свободу. В

античному світі люди знали тільки політичну свободу, а особисте життя
громадян детально регламентувала та контролювала держава. Для
народів нового часу політична свобода як можливість безпосередньої

участі у здійсненні влади вже немає колишнього значення. Для них

42