Page 46 - 6783

У сучасній літературі відзначено, що марксизм як ідеологічна

система переживає глибоку кризу. Його відрив від суспільної практики
надзвичайно великий. Ця криза зачіпає сутнісні риси марксизму і
вимагає перегляду його історичного місця. Політичні ідеї останнього

несуть на собі відбиток свого часу, значною мірою належать лише до
певного етапу історії, вимагають їхнього використання з урахуванням
устаріння конкретних ідей і відповідної термінології. Історична практика
значною мірою проходила наперекір цілому ряду передбачень

марксизму. Втратили актуальність або не знайшли підтвердження такі
положення як: заміна капіталізму комуністичною формацією,
оцінювання сучасного капіталізму, теорія класів і класової боротьби,

соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, політичної системи
нового суспільства. Капіталізм не вичерпав себе не тільки в ХІХ, але і в
ХХ ст. Він знайшов вихід із кризового стану і в своїх оновлених

модифікаціях перейшов до постіндустріального суспільства. При цьому
не тільки забезпечені швидкі темпи розвитку світового господарства, але
й різке підвищення рівня життя, особливо в другій половині ХХ ст.

Марксизм негативно сприйняв положення про громадянське суспільство
і правову державу як невід’ємних атрибутах капіталізму. Однак
практика показала, що вони забезпечують поступальний розвиток
західного суспільства, стабільність ліберально-демократичних режимів,

забезпечення прав людини.
На деформування гуманістичних за своїми цілями ідей марксизму
в Росії суттєвий вплив спричинили традиції російської радикальної

демократії, в якій особливу роль відігравали інтелектуальний
максималізм, центральна воля, революційне насильство і сильна
харизматична особистість. Ленінізм – це ліворадикальна інтерпретація
марксизму в умовах різкого загострення кризи всієї системи капіталізму

і покликаного нею революційного підйому масового руху. У цьому
контексті В. Ленін концентрував увагу на ідеї диктатури пролетаріату,

на класовій сутності буржуазної демократії. Він став ідеологом і лідером
революційного прориву 1917 р., що дав поштовх усій історії ХХ ст.
Підсумовуючи це питання, концентруємо увагу на тому, що
демократичні принципи організації сучасного суспільно-політичного

життя беруть своє начало головним чином саме з періоду Нової історії,
яка дала людству ідеї неоціненного значення: природного права,
суспільного договору, рівності всіх перед законом, народного

суверенітету, верховенства правового закону, громадянського
суспільства і правової держави, розподілу влади. Політичні вчення

46