Page 37 - 6783

якому розподіл державної влади було б здійснено між різними

державними органами.
У цей період у Франції виникають і радикально-революційні
концепції, до яких насамперед варто віднести ідеї Жан-Жака Руссо

(1712–1778). Послідовний республіканець і демократ Руссо виходив із
пріоритету принципу народного суверенітету. Додержавний стан людей
він називав «золотим віком», оскільки в цей період не було основних бід
– приватної власності і нерівності між людьми. Виникнення цих явищ

мислитель вважав великою помилкою людей і саме з їхньою появою
пов’язував виникнення держави.
Руссо одним із перших чітко намітив різницю між громадянським

суспільством і державою. На його думку, необхідно існування такої
держави, в якій люди не втрачали б своїх природних прав і зберігали
свободу. Суверенітет народу є невідчужуваним, належить тільки йому, і

тому Руссо негативно ставився до народного представництва, доводячи
необхідність прямого народоправства. Адже народний суверен, за Руссо,
це влада, здійснювана загальною волею більшості та є неподільною.

Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він завжди належить
народу і не може бути обмежений жодними законами. А звідси
заперечення Руссо ідеї поділу влади і представницької форми її
здійснення. Розрізняючи три форми правління, – демократію,

аристократію і монархію, – мислитель вважав, що відмінності між ними
не мають суттєвого значення, оскільки в усіх них суверенітет і
законодавча влада належать народові.

Законом, за Руссо, може стати лише той акт, який прямо схвалений
народом. Припускаючи все ж можливість народного представництва для
країн із великою територією, Руссо все ж підкреслював, що і тут
депутати – слуги народу, тому їхні постанови можуть стати законами

тільки після їхнього схвалення референдумом. Неважко помітити, що
такий погляд передбачав наявність невеликої держави на зразок

Женевської республіки, яку Руссо ідеалізував. Маленька держава,
організована на демократичних засадах, де не існує поділу влади на
законодавчу, виконавчу й судову, з постійно діючим плебісцитом
стосовно усіх питань політичного життя – політичний ідеал мислителя.

Причину панівної у суспільстві соціальної нерівності Руссо вбачав
у нерівності майновій: саме в цьому, на його думку, міститься джерело
протиріч цивілізації. У виникненні приватної власності винен той, хто

перший «відгородив ділянку землі, сказав «це моє» і хто знайшов людей
доволі простодушних, щоб цьому повірили». Проте Руссо не вважав, що

37