Page 30 - 6783

Суттєвими ознаками суверенітету держави, за Ж. Боденом, є: право

видавати і скасовувати закони; оголошувати війну і укладати мир;
призначати вищих посадових осіб; здійснювати суд в останній інстанції;
помилувати.

Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Боден віддає
перевагу абсолютній монархії, оскільки остання, на його думку, є
найприроднішою з усіх форм. Проте це не означало категоричного
заперечення мислителем окремих елементів аристократичного (можливі,

зокрема, тоді, коли правитель призначає на посаду лише знатних і
багатих) та демократичного (з’являються у разі відкриття монархом
доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам)

правління за умов монархізму. Тобто найкращою є така держава, в якій
суверенітет належить монархові, а правління має аристократичний і
демократичний характер. Отже, доводячи необхідність сильної

королівської влади, Ж. Боден водночас накреслював межі діяльності
державної влади.
Цілком відповідно до гуманістичних принципів Відродження,

їхньої віри в сили людини і, зокрема, в сфері політики, відкидаючи
теологічні уявлення про останню, виступив флорентієць Нікколо
Макіавеллі (1469–1527). Відомий творами «Володар», «Роздуми на
першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції», він обґрунтував вчення

про політику як дослідницьку науку, оголосивши критерієм істини
політичний досвід, практику. Завдання політичної науки мислитель
бачив у тому, щоб пояснювати дійсний стан речей, відштовхуючись від

фактичного матеріалу, на основі історичного досвіду. Не дійсність
підганяти під канонізовані схеми, а навпаки, на основі пізнання реальної
дійсності виводити дієві політичні принципи і відповідно до них
творити політичну історію. У цьому полягає глибоко прогресивний

характер методології Н. Макіавеллі.
Мислитель вводить один із ключових термінів політичної науки

Нового часу – stato (держава). Останню він розглядав не як нерухому
структуру в її ієрархізованій статиці, що було характерно для
середньовічного мислення, а в русі, саме як стан, що змінюється
залежно від співвідношення сил, які борються. Держава для

Н.Макіавеллі – не посланий з небес Божий інститут, а справа рук
людських. Мислитель був переконаний в тому, що лише через державу
можлива самореалізація людини. Сильна держава – благо для громадян,

тому все, що сприяє її зміцненню, те відповідає інтересам суспільства, є
вирішальним гарантом свободи. Порівнюючи два типи влади, природну

30