Page 31 - 6783

(ірраціональну, стихійну, що ґрунтується на грубій силі) і державну

(розумну, упорядковувальну, організувальну, яка підносить суспільство
над біологічністю людини), Н. Макіавеллі вважав, що для зміцнення
держави, її влади, яка втілює розумне в людському, виправданими є будь

–які засоби аж до найвищих злочинів проти людини.
У двох своїх основних роботах – «Володар» та «Роздуми на першу
декаду Тита Лівія» – Н. Макіавеллі звертається відповідно до двох
протилежних форм держави: до монархії та республіки. Пов’язуючи

прогрес держави тільки з республіканською формою правління, яка
забезпечує свободу і громадянську рівність, стабільність і міцність
держави, Н. Макіавеллі тим не менше належно оцінював і необмежену

владу монарха, необхідну, на його думку, для перетворення розбещеної
держави і для об’єднання країни. Адже відомо, що в той час Італія була
роздрібнена і перебувала в сфері інтересів ворогуючих між собою

Франції та Іспанії. У неї не знайшлося сили, яка б створила національну
монархію, як це сталось у Франції та Англії. Для революційних
перетворень демократично-легітимні інститути непридатні. Без

насильства старий порядок не здається. Необхідна, як стверджував
Н. Макіавеллі, одноосібна диктатура як тимчасова перехідна міра.
Мислитель вважав, що в цей період народ не має відігравати жодної
ролі в державі. Правитель сам визначає цілі своєї політики і домагається

їх, використовуючи будь-які засоби, незважаючи на норми моралі, в
цьому разі мораль і політика – речі несумісні. Потрібно зазначити, що
позиція Н. Макіавеллі виправдовується також однією з основних аксіом

його політичної філософії – думкою про те, що люди за своєю природою
є порочними, егоїстичними і злими істотами. Їх турбують не благо
держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Люди можуть
примиритись із втратою свободи, влади, смертю батька, але не з втратою

майна. Тому політика покликана відповідати порочній природі людини.
Але підступність і насильство для Н. Макіавеллі не є основними

цінностями. Їхнє використання виправдовується лише для об’єднання і
перетворення держави. Жорстокість, як стверджував мислитель, можна
виправдати тільки тоді, коли її застосовують один раз і на користь
підданих. Якщо ж її систематично застосовують для гніту громадян, то

їй немає виправдання.
Принцип «мета виправдовує засоби», що став суттєвою рисою
вчення Н. Макіавеллі, дуже часто тлумачили неадекватно. Принципи

політики, які мислитель схвалював тільки в окремих випадках, і які
можна зрозуміти лише в контексті його теорії диктатури як засобу

31