Page 33 - 6783

Уявлення про природні права слугували прогресивним тоді

соціально – класовим силам гострою ідеологічною зброєю в їхній
боротьбі проти деспотичної влади князів, проти бар’єрів феодально–
станових залежностей. Вони допомагали розвінчувати самоправство

монархів, яке звичайно отримувало своє узаконення в позитивному
праві абсолютистських держав.
Ідею природних прав розвивала і доповнювала концепція
суспільного договору, завдяки якій радикально змінювався панівний до

того часу погляд на джерело публічної влади в державі, на справжнього,
істинного суб’єкта державного суверенітету. Ця теорія дозволяла
переконливіше і різкіше вимагати встановлення розумних меж

втручання держави в життя індивідів та суспільства, налагоджувати
правильні (взаємозалежні) відносини між володарюючими і
підвладними. Концепція суспільного договору ударяла по

патріархальній теорії виникнення держави, по-своєму прокладаючи
шлях до усвідомлення держави як інституту суто соціального. Вона
також поривала і з релігійними уявленнями про походженнями держави

і політичної влади. Ця концепція мала глибокий демократичний зміст,
обґрунтовуючи природне право народу на ліквідування влади
недостойних правителів.
В Англії в період буржуазної революції своє розуміння природного

права і суспільного договору поширював мислитель Томас Гоббс (1588–
1679) своїм знаменитим твором «Левіафан, або Матерія, форма і влада
держави церковної і громадянської». На думку Гоббса, людина – не

суспільно-політична істота, а егоїстична тварина («людина людині
вовк»). Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах
суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на «право ні на що»,
на війну всіх проти всіх. Для формування стану «людина людині Бог»

виникає штучна інституція – держава, яка відбирає в індивідів природні
права, окрім права на фізичне життя. Абсолютна влада держави

перетворює природні закони в громадянські. Держава має гарантувати
людям свободу. Вищим законом держави має бути благо народу,
проголошує Т. Гоббс, але не передбачає жодних інституційних гарантій,
уповаючи на «добру волю» правителів. А останні не перебувають в

будь-якій реальній залежності від народу і тому жодних зобов’язань
перед ним не несуть. Влада Суверена в державі, за Гоббсом, завжди
абсолютна, тобто безмежна, вона настільки широка, наскільки це

можливо собі уявити. Суверен сам видає і відміняє закони, оголошує
війну і укладає мир, вирішує суперечки, призначає всіх посадових осіб.

33