Page 27 - 6783

мислитель заперечував значення такого людського (позитивного) закону

саме як актів світської влади, які протирічили б настановам закону
природного. Говорячи про позитивний закон, Ф. Аквінський фактично
вів мову про феодальне законодавство. Класово-політичний підтекст

узгодження людського закону – через закон природний – з Вічним
законом цілком зрозумілий: законодавство феодальних держав належить
виконувати так само беззаперечно, як і вказівки Божого розуму.
Іншим відомим мислителем епохи Середньовіччя був Марсилій

Падуанський (приблизно 1275–1343). Він закликав церкву займатись
виключно духовною сферою, покладав на неї відповідальність за всі біди
світу. Церква, на думку мислителя, має бути відокремлена від держави.

М. Падуанський відстоював дуже сміливу на ті часи думку про те,
що народ є джерелом влади в державі, хоча розумів під народом не все
населення держави, а лише його найкращу, найдостойнішу частину.

Мислитель був прихильником виборної, а не спадкової монархії,
відстоював самостійність держави від церкви у питаннях, пов’язаних із
відправленням публічної влади, говорив про обов’язковість закону для

всіх у державі, одним із перших в історії світовій політичної думки
висунув та обґрунтував ідею про розмежування законодавчої та
виконавчої влади.
Ці думки М. Падуанського благотворно вплинути на формування в

період Відродження і в період Нового часу уявлень про демократичний
устрій суспільства. Загалом його творчість свідчить про рішучий розрив
із теологічною традицією у поглядах на державно– правові явища.

2.3. У ХІV–XVI ст. починаються соціально-економічні процеси, що
в результаті призвели до формування у Європі індустріального
суспільства.

Ідеологи молодої буржуазії разом із народними масами
висловлювали своє глибоке незадоволення римською курією. Вони

виступили проти засилля католицької церкви, її релігійних догм з ідеями
на захист прав та гідності особи, ідеями тираноборства. Католицькому
світоглядові, який проповідував відречення від земних радостей, була
протиставлена віра в могутність розуму і досвіду, в творчі сили людини.

Проблема людини, співвідношення людини і держави посідала важливе
в місце політичних вченнях Нового часу. Цей напрям суспільної думки
отримав назву «гуманізм». Він відомий також як ідеологія Відродження

(середина XIV–поч. XVII), оскільки використовував ідеали античного
світу для створення нової буржуазної ідеології. Термін «Відродження»

27