Page 29 - 6783

Всі однаково мають служити Богу. Всі смертні є нікчемними порівняно

з Богом. Ніхто з людей не має зверхності над собі подібними. Це
тлумачення Лютером основоположень християнства фактично було чи
не першою ранньобуржуазною версією принципу рівноправності. Проте

Лютер був далеким від того, щоб проповідувати необхідність
демократичного переустрою німецької держави. Адже він наставляв
підданих коритись монархам, не повставати проти влади і покірно
переносити несправедливість. Загалом внутрішня релігійність, за яку

виступав Лютер, не припускала жодної серйозної зміни суспільно –
політичного устрою тієї пори.
На відміну від М. Лютера, який очолював бюргерсько –

князівський напрям німецької Реформації і прагнув повернення до
раннього християнства лише в церковному відношенні, селяни –
послідовники Реформації, очолювані Т. Мюнцером (1490–1525) бажали

цього ж ще й щодо суспільного життя (селянсько-плебейський напрям).
Т. Мюнцер вважав, що Реформація є соціально–політичним
переворотом, ненасильницькою ліквідацією феодального ладу, яку

мають вчинити найобездоленіші верстви суспільства – селяни та міська
біднота. Саме вони здатні встановити новий суспільний лад без гніту та
експлуатації, в якому жоден християнин не мав би приватної власності,
не займав би жодної урядової посади. Оскільки всі люди рівні перед

Богом, то всі вони, як вважав Т. Мюнцер, мають бути рівні між собою і
на Землі.
Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден (1530–

1596). Його вчення склалося у боротьбі за створення централізованої
держави у Франції. Найвагомішим внеском мислителя у розвиток
політичної думки стало розроблення теорії державного суверенітету (у
праці «Шість книг про республіку», де під республікою мав на увазі

державу взагалі).
Суверенітет, за Ж. Боденом, це абсолютна, постійна і неподільна

влада. Абсолютна: не має жодних обмежень для виявів своєї могутності;
постійна: існуватиме невизначено тривалий час; неподільна: не ділить ні
з ким своїх прерогативів. Проте Ж. Боден вважав, що суверенітет є
абсолютним лише у сфері діяльності державної влади. Він не

поширюється на відносини, зумовлені божественними і природними
законами, приватною власністю. Тому держава, на думку мислителя, не
має втручатись у справи сім’ї, порушувати принцип віротерпимості,

збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників.
Правитель, який нехтує усім цим, є тираном і заслуговує на смерть.

29