Page 25 - 6783

«кесарю – кесареве, а Богу-Боже». Однак до середини IV ст.

християнство стає державною релігією Риму, і християнська церква
розпочинає розробляти власні погляди на політику. Одним з перших
звернув увагу на неї видатний авторитет церкви Аврелій Августин

(Блаженний) (354–430 рр.).
Оригінальність і неперечна цінність Августина для історії всього
європейського мислення полягала у відкритті ним теорії особистості, в
центрі якої – становлення «нової» людини у її ставленні до Бога і світу,

становлення моральної особистості через подолання себелюбства в
любові до Бога. У безпосередньому зв’язку з теорією особистості
перебуває й інша теорія Августина – теорія християнської держави.

Мислитель не вірив у моральність земних держав, часто порівнював їх
із розбійними зграями, називав їх різновидом необхідного зла, що
послане людині зверху за її гріхи. Виправдання земних держав

Августин бачив тільки у служінні Богу, в допомозі «небесному граду»
спрямовувати світ земний до світу небесного.
Суттєвою хибою практичної та творчої діяльності Августина

Блаженного було визнання ним права та обов’язку для церкви
використовувати примусову владу держави, аби змусити «заблудлих»
(насправді ж інакомислячих) покоритися і з’єднатися з правовірними. У
такий спосіб одержував санкцію принцип насилля у справах віри, що є

яскравим прикладом торжества системи, ідеології, церковної ієрархії над
почуттями і переконаннями окремої особистості.
Відомий український правник першої половини XX століття

С. Дністрянський у своїй праці «Огляд історії філософії права» назвав
Аврелія Августина першим авторитетом середньовічного католицького
богослов’я. Вчення Августина лягло в основу нової ідеології
католицької церкви середньовіччя, що обґрунтовувала пріоритет

духовної влади над владою світською.
У період середньовіччя, розвитку феодалізму, що зайняв більш ніж

тисячолітню епоху (V–XVІ ст.), католицька церква безроздільно
панувала в духовному житті Європи. Політична наука в руках церкви
стала простою галуззю богослов’я, догмати релігії набули форми
законів. Точилася постійна жорстока боротьба між духовною і

світською владою, питання пріоритету однієї з них стало одним з
центральних питань політичних доктрин.
Політична думка середньовіччя сприйняла і продовжила розвиток

низки суттєвих ідей античного періоду, зокрема, уявлення про державу,
як про деякий організм, положення про правильні та спотворені

25