Page 24 - 6783

тлумачиться не як соціально-політичне, а як духовне явище, і на цій

основі проголошується великий принцип всезагальної свободи і рівності
людей за законами природи та природного права.
Двохтисячолітня історія Римської держави – це величезний за

своїми масштабами досвід політичного життя, яке було багате
боротьбою різних політичних сил, пройшло через зміну декількох форм
правління, через перевороти, народні повстання. Римські філософи
інтерпретували ідеї своїх старогрецьких попередників у дусі умов своєї

країни.
Засновником політико-теоретичної думки в Римі в І ст. до н.е.
вважають знаменитого державного політичного діяча, оратора і

мислителя Марка Тулія Цицерона (106–43 до н.е.). У працях «Про
державу», «Про закони», «Про обов’язки», «Про межі добра і зла» він
створив вчення про державу як публічно-правову єдність (спільність),

окреме правове утворення (загальний правовий порядок), обґрунтував
природний характер виникнення держави, вроджену потребу людей
жити разом, ввів поняття юридичної особи (правової особи, персони). Як

і грецькі мислителі, Цицерон схвалював рабство, вважав його
зумовленим природою.
Мислитель розрізняв три форми правління: царську владу, владу
оптиматів (аристократію) та народну владу (демократію). Вважав, що

їхні найкращі риси: благовоління, мудрість та свобода відповідно, –
мають бути поєднані і представлені в найкращій – змішаній формі
держави. Найважливішими рисами останньої він вважав міцність і

правову рівність людей.
Цицерону також належить першість у закладенні основ
міжнародного права. Він формулює принцип міжнародного права про
необхідність дотримання домовленостей, накладених міжнародними

угодами, принципи поділу воєн на справедливі й несправедливі.
Багато зробили для розвитку римської політичної думки Сенека,

один із основних представників стоїцизму, який схилявся до ідей
космополітизму та індивідуалістичної етики, морального
самовдосконалення, Епіктет, який розвивав подібні ідеї, а також стоїк,
імператор Марк Аврелій Антоній. Світоній своєю книгою «Життя

дванадцяти цезарів» поклав початок традиції політичних портретів.

2.2. У перші століття нової ери в межах Римської імперії

розповсюджується християнство. Ранньохристиянські богослови мало
цікавились проблемами політики, вважаючи, що потрібно віддати

24