Page 257 - 6783
P. 257

керівних  посадах);    сувора  ієрархізацієя    влади  (дає  змогу  вищий

           посадовій  особі  контролювати  виконання  завдань  підлеглими
           співробітниками);  формально  встановлена  і  чітко  зафіксована  система
           правил        (забезпечує         одноманітність            управлінської          діяльності);

           безособовість  адміністративної  діяльності  (просування  службовими
           щаблями  має здійснюватись тільки відповідно до рівня компетентності
           і знань, а також передбачає ідеологічну та політичну індиферентність,
           незаангажованість чиновників).

                   М.  Вебер  наголошував  на  організаційному  аспекті  панування
           бюрократії, що забезпечує структурування, упорядкованість суспільства
           як цілого. З формальної точки зору бюрократичне управління є технічно

           найбільш досконалою й ефективною формою панування, воно неминуче
           для  потреб  повсякденного  управління.  Вибір,  за  Вебером,  можливий
           тільки між «бюрократизацією» і «дилетантизмом» управління.

                  Тривалий  час  концепцію  раціональної  бюрократії  М.  Вебера  не
           піддавали сумнівам, тим більше, що вона була сконструйована в руслі
           методології «ідеального типу», яка не передбачає прямого перенесення

           теоретичної  моделі  на  реальність.  Але  в  40-ві  роки  американський
           вчений Р. Мертон та його група піддали цю концепцію різкій критиці.
           Вони  показали,  що  ті  формальні  зв’язки  й  відносини,  принципи  і
           функції,  які  відображені  в  концепції  М.  Вебера,  насправді  розмиті  й

           дисфункціональні.  Авторитарність  та  ієрархічність  владних  відносин
           породжують           панування          командних,          адміністративних             методів
           управління,          тяганину         й      консерватизм,            безініціативність            і

           безвідповідальність.  Насправді  функціонери  бюрократії  переносять
           акцент з цілей організації на її засоби, тобто політична раціональність
           загальних і часткових цілей держави відходить на задній план, а саме
           функціонування бюрократії перетворюється в самоціль. Це означає, що

           бюрократія стає активним суб’єктом владних відносин, відбувається її
           політизація.

                  Очевидно, що концепції М. Вебера і Р. Мертона описують крайні з
           можливих  станів  бюрократії.  Реальний  стан  бюрократії  залежить  від
           багатьох чинників.
                  Важливо  зазначити,  що  відокремлення  державної  бюрократії  від

           політики  є  однією  з  ознак  правової  держави.  Наприклад,  у  Великій
           Британії  державні  службовці  офіційно  користуються  демократичним
           правом  бути  членами  якоїсь  партії.  Проте  жоден  із  них  не  має  права

           виявляти  будь-яку  партійно-політичну  упередженість  у  здійсненні
           управлінських  функцій,  займатись  якоюсь  політичною  діяльністю.

                                                          257
   252   253   254   255   256   257   258   259   260   261   262