Page 254 - 6783

Політичний істеблішмент України О. Гладкий називає «правлячим

класом», «людьми, які лише перебувають при владі, але аж ніяк не
елітою в повному (повноцінному) її розумінні. Цей прошарок –
наголошує автор, – не має навіть половини ознак еліти, і, що найгірше,

є відірваним від потреб та від суспільства і продовжує дистанціюватися
від нього. Будучи неспроможним вивести суспільство із економічної,
моральної кризи, злиднів та зневіри, сучасна політична псевдоеліта
швидше паразитує на тілі суспільства, аніж очолює свою та служить

йому взірцем. Тому не варто численну армію функціонерів державного
апарату ототожнювати з елітою суспільства».
Політолог М. Шульга обґрунтовує відсутність повноцінної,

самостійної політичної еліти в Україні рихлістю політичної структури
суспільства, ідеологічною аморфністю політичних партій, недовірою до
них з боку суспільства. Якщо така еліта й існує, то є слабкою і має

значно менші можливості формулювати та сприймати державні
рішення, ніж державна адміністративна еліта. За оцінкою вченого,
правляча еліта в Україні за останні 15 років не виявила ані поведінки,

адекватної історичним викликам країни, ані відповідальності, яка
гарантувала б майбутнє народові та країні. Депопуляція, відплив
капіталу з країни, відсутність фінансово-економічних груп, члени яких
пов’язували б своє майбутнє з Україною – все це, як вважає М. Шульга,

свідчить, що вкоріненої й відповідальної правлячої еліти в Україні
немає, вона ще не склалася. Максимум турботи, яку виявляє еліта,
зосереджено в координатах «тут і зараз», та й то, якщо загроза

стосується безпосередньо її, а не суспільства загалом.
Негативно оцінює діяльність української політичної еліти й
І.Побочій. Науковець відзначає відсутність у неї довгострокової
програми реформ, таких необхідних для правлячої еліти якостей як

відносна згуртованість, цільність та єдність, неготовність взяти на себе
історичну відповідальність за долю суспільства загалом, нездатність

еліти показати себе конкуруючою силою у світоглядній площині та
розумних тлумачень пріоритетів як всередині країни, так і за її межами
(наприклад, конфлікт з Росією щодо постачань газу, експорту продукції
тваринництва, проблеми комунального господарства, що проявилися

холодною зимою 2006 р.).
Акцентуючи на суспільній неефективності української політичної
еліти, науковець В. Танчер називає її соціальною групою, що виконує

обов’язки «еліти», а І. Дмитренко – «неелітарною номенклатурою»,
«неелітарною елітою».

254