Page 256 - 6783

протистояти анексії Криму, зупинити військові дії на сході країни,

забезпечити гідне життя своїм громадянам.
Підсумовуючи, варто наголосити, що теорія політичної еліти за
всієї її небездоганності є цінною насамперед з огляду на те, що

політична еліта відіграє надзвичайно велику роль у суспільстві. Адже
від якісного складу політичної еліти залежить якість самої політики, а в
остаточному підсумку – якість життя кожного з нас.

10.2. Для досягнення своїх цілей панівні групи і політичні еліти
спираються на апарат державного управління, яке здійснює бюрократія.
Взагалі бюрократія (від франц. bureaucratie букв. панування канцелярії)

– це перш за все сукупність службовців апарату державного управління.
Це також система врядування, що спирається на розгалужену та
ієрархізовану (підпорядковану єдиному началу згори донизу) структуру

чиновницького апарату. Вперше поняття «бюрократія» запровадив
фізіократ Вінсент де Турне у 1745 р.
Феномен бюрократії можна вивчати в різних аспектах: 1) як

певний тип організації, необхідний для здійснення функцій управління;
2) як бюрократизм (відсталість, тяганина, паперотворення в політичній
діяльності); 3) як суб’єкт політики.
Бюрократичні структури, бюрократичність (формалізація,

ієрархічність, регламентація) властиві багатьом сферам життя сучасного
суспільства, в тому числі й тим, що раніше управлялися на громадських,
добровільних засадах. У центрі всіх бюрократичних структур –

державне управління – як всеосяжна система встановлення соціального
порядку й організації виробництва.
Вперше бюрократію як структуру управління, принципово
відмінну від панування і влади, заснованих на традицій, становому або

особистому авторитеті, дослідив німецький вчений М. Вебер. Його
уявлення розвинули Т. Парсонс, С. Єйзенштадт, ін. Коли М. Вебер

говорив про панування бюрократії, то мав на увазі не панування як
насильство, а наголошував на організаційному аспекті панування.
Вчений розрізняв два типи бюрократії: 1) традиційну (була особливо
розвинена у військовій справі) і 2) сучасну раціональну (буржуазну), яка

спочатку охоплювала приватногосподарську діяльність, а згодом
поширилась й на інші сфери. Останню М. Вебер назвав вищим
досягненням капіталістичної раціоналізації, оскільки вона, на думку

мислителя, характеризується такими рисами як: ефективність
(передбачає використання висококваліфікованих працівників на

256