Page 252 - 6783

нововведень. Водночас із нею пов’язані велика ймовірність ризику в

політиці, відносно слабка передбачуваність, схильність лідерів до
популізму, надмірного захоплення зовнішнім ефектом, впливом на
виборців.

Система гільдій характеризується виваженістю політичних рішень,
передбачуваністю політики. Вона забезпечує наступництво в політиці,
консенсус її суб’єктів. Однак ця система породжує бюрократизм та
масовий конформізм і за відсутності конкурентних механізмів веде до

поступової дегенерації еліти, її відриву від суспільства та перетворення
у вузьку привілейовану групу. Наочним підтвердженням цього є
притаманні соціалістичним країнам номенклатурна система відбору

політичної еліти – один із найтиповіших варіантів системи гільдій. У
контексті теорії еліт номенклатурою (від лат nomenclatura – перелік,
список) називають перелік посад, кадри яких затверджують вищі за

рангом органи, та самі ці кадри. В самому переліку як такому нічого
недемократичного немає. Антидемократичним є порядок обіймання
відповідних посад, який характеризується всеосяжністю, відсутністю

конкурентних механізмів, повною ідеологізацією і політизацією,
домінуванням товарних і родинних зв’язків, особистою відданістю
керівництву.
Аналіз вітчизняних наукових публікацій, присвячених проблемі

політичних еліт, показує, що дослідники зосереджують свою увагу на
вивченні суспільних основ, шляхів та етапів формування політичної
еліти України, її соціальної структури, ідеологічних вподобань тощо.

Значне місце в таких наукових розвідках посідає дослідження проблеми
суспільної ефективності української політичної, зокрема, правлячої,
еліти, її дієвості з точки зору реалізації суспільних інтересів. При цьому
більшість науковців негативно оцінюють діяльність політичної еліти за

умов суверенної України. Так, А. Пахарєв зазначає, що сучасна
політична еліта, яка виникла на теренах колишнього СРСР,

формувалася за «номенклатурним принципом» і має досить «клановий
характер поведінки» , що загалом підтверджує українська політична
практика. Створення нових владних формувань в Україні після 1991
року автор бачить на основі своєрідного симбіозу вихідців із колишніх

радянських владних структур, політичних представників «нових
українців» та колишніх опозиціонерів із складу націонал – радикалів.
Загалом українську правлячу верхівку він називає «формальною

політичною елітою», яка не має «перспективної надійності та
респектабельної ґрунтовності».

252