Page 262 - 6783

Інший дослідник, Шляхтун П. П., визначає політичного лідера як

авторитетну особу, яка здійснює переважний вплив на інших людей для
інтегрування їхньої діяльності у досягненні спільних політичних та
інших цілей. Причому лідером вважає саме авторитетну особу, а не

просто наділену офіційним керівними функціями, яка чинить вплив на
людей. Особливості такого впливу, на думку вченого: він мусить бути
постійним; вплив має розповсюджуватися на все оточення лідера;
вплив лідера має бути більшим, ніж вплив інших людей; вплив лідера

спирається на його авторитет.
Зазначене дає можливість з’ясувати співвідношення між
лідерством і керівництвом у політиці. На рівні повсякденної свідомості

ці поняття, як правило, ототожнюються, але на рівні наукового аналізу
їх прийнято розрізняти. Керівництво й лідерство розрізняються мірою
використання авторитету. Так, керівник має регламентовані права та

обов’язки щодо решти членів групи, проте його повноваження
залишаються незмінними. Політичний керівник, який не користується
авторитетом, не є лідером, хоч би яку високу посаду він обіймав.

Лідер же може і не мати статусу керівника, але він – обов’язково
особистість, індивідуальність, яка має вплив особистого авторитету на
свідомість і поведінку певної спільності людей на базі їхніх цінностей і
норм життєдіяльності. Неформальний лідер має більше шансів, ніж

інші, бути вибраним чи призначеним на посаду керівника.
У політології прийнято розрізняти також такі поняття як:
«феномен лідера», «принцип лідерства» та «інститут лідерства». Якщо

феномен лідера полягає у визнанні психофізичних, розсудливо-
розумових, розпорядно-організаційних, інших відмінностей людей, то
принцип лідерства – це правило діяльності відповідним чином
організованих великих і малих суспільних груп, правило, що формує

тип владних відносин у групах та між суспільними групами. Політичне
лідерство – це не просто той чи інший лідер, який діє у владних

відносинах, і навіть не їхня сукупність, а найважливіша суспільна
інституція, такий стан взаємовідносин у суспільстві, коли координація і
планування публічної діяльності є прерогативою однієї людини або
групи осіб. А інститут лідерства полягає у визнанні легітимного

ієрархічного способу організації політичного життя суспільства, що
характеризується існуванням певних установ, які наділені владними
повноваженнями та виконують специфічні функції.

Якщо феномен політичного лідера можна спостерігати в усіх
класових суспільних системах, то принцип лідерства починає ефективно

262