Page 20 - 6783

Суттєву роль у даосизмі відіграє принцип недіяння, утримання від

активних дій. З одного боку, його можна зрозуміти як заклик утриматись
від утисків народних мас, але з іншого–як проповідь пасивності, як
відмову народних мас від боротьби проти гнобителів.

Повертаючись спиною до прогресу, Лао Цзи все неприродне
(культуру, штучно-людські утворення в сфері управління, законодавстві
тощо) трактував як відхилення від Дао і хибний шлях, а тому закликав
повернутись до патріархальної простоти минулих часів, до життя в

маленьких, роздріблених поселеннях із малим населенням, до відмови
від писемності, знарядь праці і всього нового. Вплив природного взагалі
(в тому числі і природного права) на суспільне і політико-правове життя

загалом, згідно з цією концепцією Лао Цзи, здійснюється на шляху
такого слідування Дао, яке найімовірніше означає відмову від культури і
просте повернення до природності, ніж подальше вдосконалення

суспільства, держави та законів на основі і з врахуванням якихось
позитивних вимог Дао.
Послідовніше і активніше ніж у даосизмі, інтереси народу

відстоювались у вченні Мо Цзи (479–400 рр. до н.е.). Мислитель
виходив із принципу природної рівності усіх людей, обґрунтував
договірну теорію походження держави, в основі якої покладено ідею
приналежності народу верховної влади та ідею федеративного устрою,

відстоював необхідність встановлення єдиного зразка справедливості і
єдиної законодавчої влади, виступаючи тим самим проти автономного
статусу та свавілля місцевої влади і сановників, наголошував на вимозі

врахування інтересів народу в процесі управління державою.
Мислитель обґрунтував також концепцію поєднання заохочення і
покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину
«всезагальної рівновеликості» – казарменого рівноправ’я, принцип

егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.
Гуманізму вчень Конфуція та Мо Цзи протистояв китайський

легізм, основні ідеї якого були викладені в трактаті IV ст. до н.е. «Книга
правителя області Шан», ряд розділів якого належать теоретику Шан
Яну. Легісти (школа Фацзя або законники) виступали з обґрунтуванням
такого управління, яке опирається на строгі закони (фа) і суворі

покарання, що виходило з розуміння ними антагоністичних
взаємовідносин між населенням і державною владою.
Загалом уся концепція управління, запропонована Шан Яном,

проникнута ворожістю до людей, досить низькою оцінкою їхніх якостей

20