Page 169 - 6783

Тоталітаризм (лат. totalis – увесь, повний) – спосіб організації

суспільства, який характеризується всебічним і всеохоплювальним
контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи
державі, колективними цілями і загальнообов'язковою ідеологією.

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають
далекого минулого. Тоталітарними вважають теорію давньогрецького
філософа Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства,
політичні погляди Платона стосовно моделі утопічної держави. Деякі

тоталітарні моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабефа, А. Сен-
Сімона, Г.-В.-Ф. Гегеля, Ж.-Ж. Руссо.
Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму в політичній

практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів
масової інформації, колективістський світогляд, могутній державний
апарат, особливості соціальної психології (певна ідеологічна та

міжособистісна ситуація). Причому засоби масової інформації є
необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм
проводяться ідеологічна обробка населення, насадження уніфікованих

побутових та загальнолюдських стандартів, нівелювання
загальноцивілізаційних та особистісних цінностей. Критерієм
тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського
суспільства, відсутність плюралізму.

Характерним для тоталітаризму є харизматичний тип лідерства з
обов'язковою опорою на репресивний апарат.
Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі ознаки:

– наявність загальнообов'язкової ідеології, що доводить необхідність
існування цього режиму;
– загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля
«світлого» майбутнього;

– ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей
режиму;

– жорстке переслідування будь-якого спротиву і навіть особистих
думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;
– концентрація влади в руках одного лідера чи партії;
– підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові

чи партії.
При тоталітаризмі встановлення диктатури однієї партії призводить
до злиття партійних структур з державними і до формування

своєрідного феномена «держава-партія». Сама партія монополізує право
виступати від імені всього суспільства. Одночасно відбувається

169