Page 171 - 6783

Деякі політологи виділяють третю, теократичну форму

тоталітаризму, бачачи приклад останнього в Ірані періоду правління
ісламського лідера Аятоли Хомейні (1979–1989), і в режимі,
встановленому (тепер уже в минулому) талібами в Афганістані.

Авторитаризм (від лат. auctor засновник, творець і auctoritas –
думка, рішення, право) розуміють як політичний режим, що
характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи
чи групи осіб або в одному її органі. Тоталітаризм інколи розглядають

як крайню форму авторитарного режиму. Але наявність деяких
спільних рис (свавілля лідерів, значний репресивний апарат, обмеження
прав людини, використання сили для вирішення конфліктних ситуацій,

відсутність реального поділу влади, формально вільний характер
виборів у законодавчі органи, відсутність альтернативності вибору) не
дає підстав для їхнього ототожнення. Тому доречно зупинитися на

відмінностях двох режимів :
1. За тоталітаризму партія-гегемон забороняє всі елементи
суспільно-політичного плюралізму, опозиційні партії і рухи. Ініціатива

допускається тільки в межах створених «зверху» і «патронованих»
партією суспільних організацій. Для авторитаризму характерний має
обмежений плюралізм. Правляча влада в певних межах допускає
інакодумство і підконтрольну опозицію.

2. За тоталітаризму ядром політичної системи виступає партія-
гегемон, яка монополізувала державну владу, за авторитаризму – сама
держава (в деяких випадках правляча еліта створює під себе «партію

влади»).
3. За тоталітаризму особлива роль відводиться ідеології. Вона
виконує дві важливі функції: легітимацію цього режиму і мобілізацію
мас на виконання поставлених партією завдань. Для об'єднання народу

навколо влади у свідомість мас через ЗМІ, мистецтво, освіту втілюються
потрібні для панівної партії стереотипи. Могутня пропагандистська

машина малює утопічні завдання, «велике майбутнє» – комуністичний
або расовий рай. Одночасно створюється «образ ворога», яким висту-
пають «реакційні класи» або «нижчі народи», прибічники інших
ідеологій. Теза про внутрішніх і зовнішніх ворогів покликана

виправдати жорсткі методи управління, обмеження свободи
особистості, масові репресії і весь уклад життя, що нагадує життя в
облозі. Щодо авторитаризму, то тут може не бути детально

розробленої ідеологічної доктрини. Інструментом консолідації
суспільства виступає релігія, націоналізм, традиції. Політичні еліти

171