Page 9 - 6730

В цілях введення і закріплення перекладацьких відповідностей

використовуються також так звані двотактні і чотиритактні вправи.

Іншою вимогою до усного перекладача є уміння без напруги сприймати на

слух іншомовну мову. Для розвитку цієї навички може бути рекомендований

письмовий переклад звукозапису.

Перевага цієї вправи в тому, що вона проводиться у ере формулюват час

у вигляді самостійної роботи відповідно до індивідуального темпу засвоєння

студента, крім того, студенти мають можливість поступово навчитися слухати

людей з різною манерою говору, різною вимовою.

Ще одна якість, необхідна у всіх видах усного перекладу, — володіння

технікою усної мови. Перекладач повинен володіти правильною дикцією, уміти

інтонаційно правильно оформляти вислів і говорити досить голосно. Мають

рацію ті, хто стверджує, що усний перекладач має бути професійним оратором.

З цього виходить, що викладач повинен постійно звертати увагу на

оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову,

неправильну інтонацію викладач повинен знижувати оцінку.

Усний перекладач організовує свою мову у досить складних, часом

екстремальних, умовах. Структура його мови не може володіти такою ж

точністю, як текст письмового перекладу. Проте мова перекладача повинна

справляти на слухачів враження досить добре оформленої мови.

Відомо, що в порівнянні з письмовою мовою усний переклад взагалі є

менш «розрахованим», впорядкованим і більш «аморфним». Що ж дозволяє

заповнювати ці «недоліки» усної мови? Це перш за все широка лексико-

синтаксична варіабельність усної мови (інверсії, конверсиви і інші перифрази)

у поєднанні з багатими ритмо-інтонаційними можливостями та іншими

засобами.

Уміння використовувати всі ці можливості дозволяє перекладачеві

виходити зі скрутних становищ, в які він нерідко потрапляє. Так, іноді вже в

процесі перекладу перекладач помічає, що він вибрав невдалу синтаксичну

схему, проте змінити прийнятий план реалізації вислову вже неможливо. У цих