Page 9 - 6730
P. 9
В цілях введення і закріплення перекладацьких відповідностей
використовуються також так звані двотактні і чотиритактні вправи.
Іншою вимогою до усного перекладача є уміння без напруги сприймати на
слух іншомовну мову. Для розвитку цієї навички може бути рекомендований
письмовий переклад звукозапису.
Перевага цієї вправи в тому, що вона проводиться у ере формулюват час
у вигляді самостійної роботи відповідно до індивідуального темпу засвоєння
студента, крім того, студенти мають можливість поступово навчитися слухати
людей з різною манерою говору, різною вимовою.
Ще одна якість, необхідна у всіх видах усного перекладу, — володіння
технікою усної мови. Перекладач повинен володіти правильною дикцією, уміти
інтонаційно правильно оформляти вислів і говорити досить голосно. Мають
рацію ті, хто стверджує, що усний перекладач має бути професійним оратором.
З цього виходить, що викладач повинен постійно звертати увагу на
оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову,
неправильну інтонацію викладач повинен знижувати оцінку.
Усний перекладач організовує свою мову у досить складних, часом
екстремальних, умовах. Структура його мови не може володіти такою ж
точністю, як текст письмового перекладу. Проте мова перекладача повинна
справляти на слухачів враження досить добре оформленої мови.
Відомо, що в порівнянні з письмовою мовою усний переклад взагалі є
менш «розрахованим», впорядкованим і більш «аморфним». Що ж дозволяє
заповнювати ці «недоліки» усної мови? Це перш за все широка лексико-
синтаксична варіабельність усної мови (інверсії, конверсиви і інші перифрази)
у поєднанні з багатими ритмо-інтонаційними можливостями та іншими
засобами.
Уміння використовувати всі ці можливості дозволяє перекладачеві
виходити зі скрутних становищ, в які він нерідко потрапляє. Так, іноді вже в
процесі перекладу перекладач помічає, що він вибрав невдалу синтаксичну
схему, проте змінити прийнятий план реалізації вислову вже неможливо. У цих