Page 7 - 6730

Суть системи перекладацьких вправ, в ході яких вводяться і закріплюються

перекладацькі відповідності, зводиться до того, що на матеріалі одних і тих же

текстів, що містять найбільш споживану лексику, здійснюються різні види

перекладу стільки разів, скільки необхідно для достатньо твердого засвоєння

міжмовних відповідностей. Монотонність долається шляхом постановки

щоразу іншого завдання.

Як приклад можна запропонувати таку схему:

Даються два паралельні тексти: початковий текст і його переклад, з якими

проводиться наступна робота:

 студентам пропонується виписати з них перекладацькі відповідності, або

невідомі їм, або відомі, але такі, що не вживаються активно;

 пропонується перекласти іноземний текст українською мовою (на слух

абзацно-фразовим способом або ж послідовно з скороченим записом);

 пропонується виконати переказ іноземного тексту іноземною мовою за

допомогою системи скороченого перекладацького запису (можна з

використанням списку відповідностей, складеного на першому етапі);

 пропонується перекласти іноземною мовою український текст послідовно

з скороченим записом (при цьому також може бути дозволено використовувати

список відповідностей);

 переклад тексту іноземною мовою виконується абзацно-фразовим

способом:

 переклад тексту з української мови іноземною виконується синхронно

або напівсинхронно. Темп невисокий, варіюється викладачем (так званий

навчально-синхронний переклад, мета якого — відпрацювання

«автоматизованої» навички вживання перекладацьких відповідностей)

Перераховані тут види перекладацьких вправ виконуються одночасно

всією групою (викладач здійснює вибірковий контроль) або ж у звичайних

класах в парах (один студент перекладає, інший контролює його, потім ролі

міняються: викладач здійснює вибірковий контроль роботи пар). ере фор, що

подібному відпрацюванню повинні піддаватися лише тексти, що у великій

кількості містять активну лексику, кліше у вигляді словосполук і фраз.