Page 82 - 6703

Зокрема філософія буддизму наголошує важливість духовного досвіду людини для
досягнення стану абсолютного вивільнення - нірвани. Інші напрями, наприклад,
даосизм, розглядали людське буття в гармонії з космосом. Суспільство східних
деспотій було основою наголошення загального – божественного, духовного начала
світу, що довліло над людиною та визначало моральні закони її життя та поведінки.
Відповідно, не бралося до уваги людське особливе. Давньосхідне філософування про
людину здійснювалося в контексті моральної проблематики – доброти у відносинах
між людьми, вимоги до правителів бути гуманними. Зокрема. таке представлене в
конфуціанстві.
Західно-европейська філософська традиція вивчення людини починається з
давньогрецької філософії. Вперше проблема людини як особливий предмет вивчення
постає у софістів. Критика усталеного – звичаїв, традицій дозволяє перемістити центр
уваги філософів на проблему індивідуального. У софістів індивід стає головною
постаттю, а буття стає буттям індивідуальним. Вихідний принцип софістів,
сформульований Протагором - розуміння світу через людське сприйняття: «Людина є
міра всіх речей існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують».
Людиномірність визначає і мораль софістів: добро є те, що дає людині задоволення, зло
– те, що спричиняє страждання.
Головна філософська постать античності в розумінні людини –
Сократ. Оригінальний розум, глибина та переконлива логіка міркувань, етична
складова філософії та особистісні переконання – всі ці риси зробили Сократа та його
філософію людини інтелектуально привабливими для філософів різних історичних
часів та сучасності.
Сократ вбачав в людині головний предмет філософського пізнання. Вихідним
принципом філософського пізнання людини вважав самопізнання. «Пізнай самого
себе!» - улюблений вислів Сократа. Позицію Сократа стосовно розуміння людини
називають етичним антропологізмом, оскільки людське пов’язується з моральними
вчинками. Сократ вважав, що завдяки розуму людина здатна мати загальне, достовірне
знання. Однак його не можна отримати в готовому вигляді, а треба здобути власними
зусиллями.
Щоб навчити, як такого досягнути, Сократ шукає істину разом з учнями в
бесідах, діалогах. Предметом обговорення були судження, які вважалися очевидними,
загальноприйнятими. Однак Сократ відкривав для учнів логічну суперечливість
загальноприйнятого, демонструючи, що досить не просто відшукати істину в розумінні
людини та її якостей – знайдена відповідь породжувала нові питання, відповідь на них
також не була остаточною. Коли співрозмовники остаточно заплутувалися в логічних
суперечностях, то зверталися до Сократа, який проголошував: «Я знаю лише те, що
нічого не знаю».
65