Page 85 - 6703

контексті механістичної картини світу уявлялася як своєрідна досконала машина,
механізм. Так, Р.Декарт розглядав людину як єдність тіла, що є складним механізмом,
та душі, що виявляє мислення та волю. Погляд на людський організм як специфічну
машину, яка заводиться аналогічно годинниковому механізму, представлений в
роботах французьких філософів ХУШ ст. Ж.О.Ламетрі, П.Гольбаха, К.А.Гельвеція,
Д.Дідро.
Ліберально-просвітницькі уявлення про потужні можливості просвіти, що постали
в ХУIII ст., ґрунтувалися на переконанні в потребі свободної та розумної особистості.
Доба Просвітництва породила образ «автономної людини», здатної раціонально та
глибоко оцінювати ідеї, моральні вчинки та їхні наслідки. Філософія Просвітництва
виразила пафос розуму, знання та заснованого на них прогресу найбільш повно та
виразно.
Період буржуазних революцій відбивається в європейській філософії небувалим
до того піднесенням особистості. Велика французька революція, що розпочалася в 1789
р. взяттям Бастилії, утвердила принципи громадянської рівності та вільнодумства, які в
подальшому пронизують європейську та світову культури. Плеяда видатних
мислителів – Вольтер, Ж.-Ж.Руссо, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.Л.Д'Аламбер, Е.Кондільяк та ін.
блискуче критикували соціальну реальність. Вони показували, що соціальна реальність
з її аморалізмом та лицемірством, виродженням правлячих еліт протистоїть розуму та
суперечить природі людини яка прагне гармонійного суспільства, вільного від
нерівності та свавілля.
В філософії І.Канта людина представлена як приналежна водночас двом світам –
світу природи, з його причинністю, необхідністю та світу соціуму, з такими виявами, як
свобода та мораль. Відомі кантівські питання: «Що я можу знати?» «Що я маю
робити?» «На що я можу сподіватися?» є сходженням до проблеми людини – до
питання «Що є людина?». Для Канта проблема людини – центр філософування, бо
людина для себе своя остання ціль. Питання «Що є людина?», на переконання Канта,
об’єднує всі головні філософські питання.
Кант здійснив спробу викласти вчення про людину в систематичному вигляді.
Антропологію він розділив на фізіологічну та прагматичну. Фізіологічна вивчає
людину як природну істоту, що підкоряється природній необхідності, прагматична
вивчає людину як моральну істоту, що свободно діє, намагається зрозуміти світ та
власне себе. Фізіологічна антропологія вивчає, що з людини робить природа,
прагматична – те, що вона має зробити з себе сама.
Своєрідністю та філософською глибиною вирізняється вчення про
людину Г.С.Сковороди. Він вважав, що все, що відбувається в світі, «макрокосмі», в
людині як в мікрокосмі, знаходить своє завершення. Людина прагне пізнати Бога.
Однак вона – його породження, отже осягнення Бога є водночас і пізнання людиною
68