Page 81 - 6703

Пізнавати людину надзвичайно цікаво. Однак і дуже складно. Таке пов’язане зі
складністю самої людини як предмету вивчення. Справа в тому, що людина водночас
приналежна двом світам – природному та соціальному. Людина не може існувати без
природи та поза нею. Однак особливості людини постають в соціумі. Втім людина не
лише «частинка», елемент соціального світу. Вона інтелектуальна та духовна істота.
Людина створила світ культури та цивілізації, поза якими не може існувати. І які не
можуть існувати та розвиватися без людини – на відміну від природи. Людина
адаптується до світу природи та соціуму не просто пристосовуючись до того, що є, а
здатна створювати нову реальність.
Отже, складність самої людини та її світу є підґрунтя для поліваріантності
філософських концепцій людини, яка представлена в історії та сучасній філософії.
1.Природа та сутність людини
Філософське мислення має на меті пізнати людину. Для філософії таке означає, що
потрібно зрозуміти те головне, що робить предмет, що вивчається, тим, чим він є. За
традицією філософського пізнання для пошуку відповідей використовуються
поняття «природа людини» та «сутність людини».
Природа людини – це багатоманітність притаманних людині рис природного та
соціального характеру, яка визначає цілісність людини та її особливості в біологічному
та соціальному світі. Природа людини визначається своєрідністю та унікальністю її
тілесної організації, яка в соціокультурних системах розгортається в розум, мислення
та практики створення нових реальностей. В соціокультурному контексті природа
людини виявляє себе в комунікативних практиках, в здатності розрізняти добро та зло,
прагнути свободи, здійснювати вибір, пізнавати світ, себе та інших людей.
Поняття «сутність людини» відтворює те головне та глибинне, що визначає всі
особливості людини, зокрема і її природу. З давніх давен й до нашого часу філософи
обґрунтовують свої погляди на людину, визначаючи її сутність. Для цього вивчаються
основні риси людини як біологічної та соціальної істоти, культурного та
цивілізаційного феномену, особливості людських практик впливу на світ природи та
соціуму, специфіка людського спілкування та пізнання світу тощо.
Першими відповідями на питання про природу та сутність людини стали міфи та
давні релігійні уявлення. Філософія, що виникла пізніше, пояснювала сутність людини,
включаючи її в загальне уявлення про космос, природу. Так, античні натурфілософи
розглядали людину в цілісності, єдності з природою, в гармонії з нею. Такі вияви, як
свідомість, душа розумілися або як такі, що дані людині від природи, або як вияв
особливої – духовної сутності.
Давня східна та давня західна традиції філософування представляють філософські
системи, які репрезентують вчення про людину того часу. Філософія давнього
сходу розглядала людину через проблеми вічності духу, душі, людського самопізнання.
64