Page 83 - 6703

Прекрасна думка, яка протистоїть догматизму – будь-якій впевненості в тому, що
легко пізнати такі складні об’єкти, як людина та її світ, спробам визначити сутність
людини «раз і назавжди»! Сократ шукав відповіді через етичні категорії – добро,
справедливість, в контексті яких етичного смислу набував і пошук істини. На
переконання Сократа, філософське пізнання є моральною діяльністю, коли знання саме
собою є благо. Знання, істина розкриває людині, що є добро, і тоді вона може вчиняти
правильно, морально. Аморальний вчинок Сократ вважав наслідком незнання істини,
бо якщо людина знає, що є добро, вона не чинить зла.
Тобто, Сократ переконував, що аморальний, злий вчинок тотожній хибі, помилці,
бо ніхто не робить помилок добровільно. Оскільки моральне зло йде від незнання, то
знання є джерело морального вдосконалення. Тому філософію як шлях до знання,
Сократ вважав засобом формування моральної людини та справедливої держави.
Інші акценти притаманні вченню про людину, що його представив Платон. Воно
ґрунтується та філософській теорії Платона про вічний світ реального буття, світ ідей
та тимчасовий світ речей - світ людського буття. Людина в контексті таких поглядів –
єдність смертного тіла та безсмертної душі. Завдяки їй здійснюється пізнання –
пригадування того, що колись знала наша душа. Людина, що правильно використовує
такі спогади, стає дійсно досконалою.
Сутністю людини Платон вважав саме душу, в той час як тіло, матеріальне є
чимось ворожим для душі. Людина мов би розділена на дві протилежні частини, серед
яких вищою є душа як втілення ідей, нижчою – тіло. За типами переваги певної частини
душі – розумної чи чуттєвої, Платон розподіляв людей на таких, у кого панує розумна
душа – мудреці, філософи. правителі; таких, у кого панує афективна душа – воїни та
таких, у кого панує чуттєва душа – селяни, ремісники.
Як і попередники, Аристотель наголошує важливість людського розуму.
Підкреслює водночас зв’язок людини зі світом природи та її специфіку, відмінність від
природи. Тому визначає людину як суспільну - політичну тварину. Підкреслюючи
соціальність людини, Аристотель наголошує, що саме в спільному житті люди
постають як моральні істоти. Однак умови для такого виховання створюються лише в
справедливій державі, яку Аристотель уявляв в соціо-історичному контексті свого
часу. Справедлива держава – сучасне філософу рабовласницьке суспільство. Концепція
людини Аристотеля будувалася на визнанні нерівності людей від природи і, відповідно,
законності та необхідності рабовладіння. Жодне суспільство неможливе без
рабовласників та рабів. Однак раб громадянином не визнавався.
Втім, аргументація Аристотеля стосовно того, хто є раб, а хто вільна людина, є
досить непростою. Раб – зовсім не та жива істота, яка експлуатується через будь-яке
насильство. Раб є лише та людина, яка є рабом за своєю природою. Відповідно і вільна
людина зовсім не та, що народжена вільною, а лише та, яка є вільнонародженою за
66