Page 84 - 6703

своєю природою. Отже, Аристотель наголошує на важливості глибинного,
внутрішнього, сутнісного в людині – і таке є «природа людини». Хоча розуміє природу
людини в традиції філософування свого часу.
Природу людини Аристотель розкриває через єдність матерії та форми. Матерія
єднає людину з природою через людське тіло. Форма – душа людини, надає їй тих
особливостей, що відрізняє людину від інших природних предметів.
Душу Аристотель представляє як єдність трьох частин. По-перше, рослинної, що
дозволяє харчуватися, рости, розмножуватися. По-друге, тваринної – дозволяє дихати,
відчувати, пересуватися в просторі. По-третє, розумної, яка визначає ті особливі
властивості, які відрізняють людину від інших тварин, дозволяють пізнавати та діяти
вольовим чином.
Як вже зазначалося, Аристотель визначає людину як політичну тварину.
«Політичний» тут означає «суспільний». Йдеться не лише про те, що для існування
суспільства потрібна спільна діяльність, а й про те, що лише людині, на відміну від
інших живих істот, притаманна моральність – категорії добра і зла, справедливості та
несправедливості є для людей в основі спільного життя та діяльності.
Середньовічна західно-європейська філософія представляла відповіді на питання
про сутність та природу людини в контексті християнської теології. Людина в такій
системі пояснень поставала як творіння Бога. Природа людини характеризувалася як
двоїста – грішне тіло та божественна душа, вивільнення та заспокоєння якої могло бути
лише в потойбічному, а не земному світі. Августин Блажений наголошує існування в
людині «зовнішнього», «плотського» - людина народжується, старіє та помирає. Але є
духовне – його вік не визначається плинністю часу. Душа наближує людину до Бога.
Розуміння душі як того, що є вищим за повсякденність, духовності як головного в
людині дозволило більш широко поставити проблему людини, наголосивши моральні
виміри людського існування
Філософія та культура Відродження на відміну від середньовічної є
антропоцентричною, оскільки в центрі філософування була проблема людини. Багато
для розуміння та представлення людини дає мистецтво, виразно представляючи світ
людських почуттів, людську тілесність як важливі онтологічні, естетичні та ціннісні
виміри людини. Філософія та культура доби Відродження представляє людину як
індивідуальність, як активну, в її діях та пізнанні світу, в її красі та талановитості. Саме
доба Відродження є тим культурним часом, коли вибудовується підґрунтя для
філософського гуманізму – обґрунтування поваги до гідності людини, до права на
щасливе земне життя. Людина в філософії Відродження розуміється вже не як гріховна,
а як вища цінність, в єдності її тілесності та духовності.
Європейська філософія Нового часу, яка пов’язана з розквітом наук, зокрема
механіки, математики, обґрунтовує раціональне розуміння сутності людини. Людина в
67