Page 87 - 6703

Ж.Дельозом, буття слід фіксувати через категорії відмінностей, а не ті, що фіксують
єдність, подобу речей, предметів. Відповідно і людську ідентичність слід шукати не за
схожістю, подобою, а за відмінностями. Постмодернізм створює теорію відмінностей –
«онтологічний гетерогенез», за виразом Ф.Гваттарі. Проголошується нестроге
мислення, антираціональне за своїм спрямуванням, багатоманітність та хаотичність
концепцій.
Тексти, мовні практики, комунікація, дискурси – ті виміри, які дозволяють
представити людину в постмодерністській антропології. Так, для Ж.Деріди людина – це
сукупність мовних практик, основа свідомості – інтертекстуальність. Людська здатність
бачити «несистемність» визначається тим, що людський досвід пов’язаний з
переживанням теперішнього часу, з його розщепленістю, зволіканням минулого та
запізнюванням майбутнього. М.Фуко наголошує розгляд світу та людини у дискурсі як
плідний спосіб пізнання. Дискурсія виявляє себе як сукупність мовних практик, що
беруть участь у формуванні уявлень про об’єкт, який вони представляють. Причому, в
дискурсі можливо вичитувати і ті значення, що маються на увазі, але залишаються
невисловленими, невираженими, причаївшись за фасадом «уже сказаного». К.Апель
також наголошує, що інтерсуб’єктивна комунікація не зводиться до мовної передачі.
Загалом антропологія постмодернізму демонструє відмову від
претензій філософської мови на однозначність в представленні людини. Водночас в
пошуку того, що є людини, індивід, наголошується на відмінностях як головних
ознаках на противагу тотожності. І взагалі – пафос філософії постмодернізму стосовно
людини – це наголос на неоднаковості, індивідуальності, несхожості.
Можна сказати, що людина в постмодернізмі «дегероїзована», вона не
представлена як «центр Всесвіту», а як істота, що заплуталася. Вона біо-психо-
соціальна за своєю природою та інтерсуб’єктивна за способом свого існування.
Отже, як можна зрозуміти з викладеного, філософія в її історії та сучасності
представила багатоманіття точок зору, концепцій, напрямів, які намагалися дати
обґрунтовану відповідь на питання про природу та сутність людини. Однак, як
визнають самі філософи, вичерпних, «остаточних» відповідей дати неможливо,
оскільки людина та світ є складними та динамічними, вони змінюються. Відповідно,
змінюються і філософські представлення людини.Разом з цим, сучасне знання про
людину виявляє свою комплексність. Людина як представник людського роду,
особистість, індивідуальність. предстає як складна цілісність, в якій поєднані космічні,
біологічні, психічні, соціальні, культурні, цивілізаційні виміри.
2. Важливими для пізнання людини є відповіді на питання про походження
людини, про те, як людина постала. Філософські концепції, обґрунтовуючи власні
позиції, спираються на наукові дослідження біологічної еволюції, історії суспільства,
використовують досягнення біології, психології, лінгвістики та інших природничих та
70