Page 39 - 6703

Кант. Отже треба повернутися назад до Канта. Повернутися для того, щоб виправити
його помилку (визнання "речі у собі") і зробити Канта відправним пунктом нового
дослідження. Лозунг про необхідність повернення до філософських поглядів Канта
("Назад до Канта") висунув філософ Отто Лібман у праці "Кант і епігони".
У 70-80-х рр. Минулого століття неокантіанство швидко завойовує провідне
становище в Німеччині, набуває форму розгорнутої доктрини. Воно розгортається на
ряд "шкіл", головні з них: Марбурзька та Баденська.
Представниками марбурської школи були Герман Коген (1842-1918) і Пауль
Наторп (1854-1924). У центрі проблематики - математичне природознавство.
"Трансцендентальний метод" у трактовці марбурзької школи зводиться до звільнення
наукового пізнання від психологізму, тобто від антропологічного обгрунтування
єдності наукового знання: не структура свідомості суб'єкта що пізнає є джерелом
єдності наукового знання,- а логічна структура науки, якої сам Кант не міг ще
розкрити. Завершенням цієї тенденції було перетворення теорії пізнання у "логіку
чистого пізнання".
Якщо Марбурзька школа орієнтована на математичне природознавство, то
Баденська (Вільгельм Віндельбанд - 1848-1915, Генріх Ріккерт - 1863- 1936) - на
історію.
Проблема пізнання, на думку Віндельбанда, визначається тим, що філософська
теорія - будь то логіка, етика чи естетика - має справу з подвійним емпіричним
матеріалом. І завдання філософії по відношенню до цього матеріалу полягає в тому,
щоб "визначити у якій мірі в функціях людського розуму, з яких у процесі історичного
розвитку виростають універсальні явища культурного життя, знаходять своє свідоме
вираження всезагальні, незалежні від специфічних умов людської природи, раціональні
начала.
Другий представник школи - Ріккерт, розвивав вчення про метод історичного
пізнання на основі принципу цінності. Він намагався надати історичному методу, як
методу "ставлення до цінності", об'єктивний характер. Ріккерт вважав, що "ставлення
до цінності" і "оцінка" не тотожні. Оцінка - суб'єктивне ставлення, яке виходить за
межі встановлення фактів. "Оцінювати - значить схвалювати або засуджувати. А
відносити до цінностей - ні те, ні інше". Отже, антиномія сущого і належного, яка
покладена в основу розуміння історії, у гносеологічному плані веде до несумісності по-
няття і дійсності, з необхідністю породжує ірраціоналізм і алогізм.
Філософські питання, які висунуло перед людством XX ст., — це своє- гідні
філософські антиномії або ряд антиномій, котрі пронизують усі види філософії як
форми свідомості - філософську антропологію (філософсько-біологічна, культурно-

22