Page 42 - 6703

як зазначав засновник Віденського гуртка М.Шлік (1882- 1936), події, про які ми
твердимо, що вони відбувалися навіть дві секунди тому, зараз вже не існують: вони
залишилися в минулому. Ніяк не можна, зиявляється, щось твердити про майбутнє,
оскільки фактично воно ще не існує. Все це спричинило крах принципу "верифікації"".
Неопозитивізм на семантичній стадії. Представники академічної семантики:
А.Уайтхед (1861-1947), Б.Рассел (1872-1970), Л.Вітгінштейн (1889-1951),
А.Кожибський (1879-1950). Виникнення загальної семантики пов'язане з виходом у світ
книжки польського інженера Альфреда Кожибського "Наука і здоров'я: вступ до
неарістотелівської системи і загальної семантики" у США в 1933 р. У передмові
зосереджувалась увага читача на тому, що "Загальна семантика - нова екстенсіональна
дисципліна", яка пояснює нам і вчить нас, як більш ефективно використовувати нашу
нервову систему. .. Вона не медична наука, а подібно бактеріології незалежна від меди-
цини і від психології взагалі, розумової гігієни і педагогіки зокрема. Тобто вона
формулює нову неарістотелівську систему організації, яка діє в усіх сферах науки і
життя.
Метод загальної семантики базується на таких основних принципах: неповноти,
нетотожності, само рефлективності.
Принцип неповноти означає, що кожне поняття репрезентує факт з багатьма
властивостями, лише за допомогою однієї спеціальної властивості; при цьому кожна
людина може репрезентувати факт за допомогою різних специфічних властивостей.
Принцип нетотожності спрямований проти ототожнення самих речей між собою,
слів з речами, різних вживань одних і тих же слів, абстракцій різних рівнів.
Принцип само рефлективності у застосуванні до мови означає, що теоретично ми
можемо мати мову про речі, мову про мову тощо... Щодо людської поведінки, то це
означає, що людина може впливати на світ, потім впливати на свій вплив, потім на
вплив вищого порядку і так до нескінченності.
Отже, фактично роль логічного пізнання представники загальної семантики
зводять до опису і систематизації чуттєвих даних, а для розуміння істини характерний
конвенціоналізм.
Логічний позитивізм став джерелом двох напрямків у філософії XX ст.:
— "Філософії повсякденної мови" (Людвіг Вітгінштейн) і
— "Філософії критичного раціоналізму" (Карл Поппер).
Спосіб аналізу Карла Поппера не схожий на той, що практикує "Філософія
повсякденної мови".
У ранньому позитивізмі на сполученні двох принципів (верифікації і
конвенціоналізму) формувалось розуміння будови науки як сукупність умовних
теоретичних конструкцій, створених з допомогою умовних логічних засобів на базі

25