Page 34 - 6703

об'єктивного, становить собою відвічно абсолютну тотожність суб'єктивного і
об'єктивного тобто їх якісно однакову духовну сутність.
В історію прогресивної філософської думки Шеллінг увійшов саме завдяки
розвинутих ним окремих елементів і принципів діалектики в розумінні природи,
історії, мистецтва, духовного життя загалом. Його метод конструювання поруч з
антиноміями Канта і синтетичним методом Фіхте підготував передумови виникнення
діалектичного методу Гегеля - найбільш розвиненої форми ідеалістичної діалектики.
Найповніший, яскравий розвиток і завершення класичний ідеалізм отримав у
філософії Георга Гегеля (1770-1831). Гегель - об'єктивний ідеаліст. Первинним вважав
світову ідею (відірваний від людини розум), а вторинним - все матеріальне (як ніби
втілення і конкретне вираження цієї ідеї).
У створенні картини світу, Гегель керувався вченням про тотожність мислення та
буття, духу і природи, суб'єкта і об'єкта. Саме через це матеріальна дійсність у нього
часто розчинялась у логічних визначеннях, матеріальні процеси зображувались як
логічні процеси.
У вирішенні онтологічної проблематики Гегель лише повторював попередніх
філософів - ідеалістів. Новий крок у розвитку філософської думки Гегелем полягав у
тому, що він розглядав ідею як довільний неперервний процес розвитку. Гегель
завершив ідеалістичну (позитивну) діалектику - діалектику світової ідеї - як
першооснову і джерело всього існуючого. Ідея, за Гегелем, не дещо побічне речам і
духовним явищам, а сутність яка знаходиться завжди в них і проявляється через них. У
діалектиці Гегель вбачав перш за все вираження суперечливого розвитку категорій як
первинних по відношенню до речей і природи духовних сутностей. Діалектика,
говорив Гегель, всезагальна - вона існує не тільки для філософської свідомості, бо «те
про що в ній іде мова, ми вже знаходимо також і в кожній буденній свідомості і у
всезагальному досвіді. Він характеризував діалектику як рушійну душу істинного
пізнання, як принцип, що вносить в зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність.
Загальний закон збігу онто- і філогенезу у пізнанні (який регулює відношення
людей до попередніх ступенів духовної і матеріальної культури) був сформульований
Гегелем у праці "Феноменологія духу". Такий збіг філогенезу і онтогенезу - дуже
важливий закон розвитку. Будь-який розвиток, вважає Гегель, протікає за певною
схемою: ствердження (теза), заперечення нього ствердження (антитеза) і заперечення,
зняття протилежностей (синтез). У синтезі ніби примирюються між собою теза і
антитеза, з яких виникає новий якісний стан. У діалектиці понять, у їхньому
взаємозв'язку, взаємопере- ходах Гегель виразив дійсну діалектику, діалектику речей.
У праці "Наука логіки" Гегель ставить завдання показати саморух поняття. Весь
процес саморуху поняття здійснюється діалектичним шляхом. Заключена в кожному

17