Page 35 - 6703

понятті "заперечність", яка і складає його обмеженість, однобічність, виявляється
поштовхом до саморозвитку цього поняття. Поки поняття не досягне свого вищого
пункту - абсолютної ідеї, до тих пір кожен із ступенів його розвитку дає тільки
відносну, але не кінцеву, не повну істину. Гегель розглядав свою систему як
філософію, що вінчає собою розвиток всього людства, в якій досягнута абсолютна ідея;
тим самим і історія ніби набувала завершення.
У праці "Філософія історії" Г.Гегель аналізує світову історію як розвиток духу в
часі. Історія має свою мету. Ця мета - розвиток свободи, свободи громадянина в
громадянському суспільстві. Оскільки реалізація свободи з необхідністю має в собі те,
що дух сам усвідомлює себе вільним, історія є також прогресом у свідомості свободи. З
цієї точки зору Гегель розрізняє три головних етапи світової історії. Давньосхідні
народи знали, що вільною може бути лише одна людина; греки та римляни вважали,
що вільною є певна група людей; сучасні "германські" народи повністю усвідомили,
що всі люди вільні.
Отже перед нами не випадковість, а глибоко закономірна тенденція - прагнення
побудувати всю філософію як науку про діяльність, основними "видами" якої є теорія,
практика та їх єдність, діяльність взагалі. Теорія і практика (діяльність) утворюють
структуру філософської системи, є її складовими частинами. Особливості цієї
структури дуже важливі, тому спинимося на них докладніше.
Пригадаємо, першою фундаментальною працею І.Канта була "Критика чистого
(тобто теоретичного) розуму", друга - "Критика практичного розуму", нарешті, третя -
"Критика здібності судження" - є синтезом двох попередніх. Отже, теорія - практика -
мистецтво, становлять три частини, розділи І.Канта.
Філософія Фіхте, викладена у праці "Науковчення", розчленовується на дві
частини - на "теоретичне науковчення" і "практичне науковчення". Щоправда, у ній
відсутній синтез цих двох частин вчення, але його здійснює Шеллінг.
"Система трансцендентального ідеалізму" Шеллінга складається з трьох ступенів
- "системи теоретичної філософії"", "системи практичної філософії"", і "філософії
мистецтв".
Аналогічні думки висловлює і Гегель, хоч вся його система не грунтується на
зв'язку між теоретичним і практичним. Так, розділ "Ідея" в третій частині "Науки
логіки" розгортається традиційно: "теоретична ідея - ідея блага - абсолютна ідея".
Таким чином, першою характерною рисою структури філософської системи є
підпорядкування теоретичного розуму практичному. І.Кант з цього приводу пише:
"Через практичний закон, який заповідає нам існування найвищого можливого в світі
блага, постулюється можливість і об'єкта чистого практичного розуму, об'єктивної

18