Page 31 - 6703

витворених книжністю княжої доби, містичним і раціоналістичним рухами ХІУ-ХУ ст.
та їх синтезуванням із надбаннями раннього українського гуманізму, що вирізнявся
певною мірою наднаціональним характером і схильністю до наслідування здобутків
європейського Заходу, які згодом модифікуються під дією "семантичного поля"
української культури. Якісно новий, вищий рівень розробки цих проблем починається з
часу відкриття Києво-Могилянської академії.
Завдання академії було чітко окреслено: збагатити вихідців з різних земель
України знаннями, а потім розіслати їх по всіх усюдах, аби розносили знання,
мистецькі навики, спосіб мислення і упроваджували їх в життя. Тому Київська академія
виконувала два призначення: по-перше, навчального закладу, по-друге, власне академії
в сучасному розумінні цього слова, як об'єднання вчених цілого народу.
Києво-Могилянська академія відіграла відчутну роль у розвитку та поширенню
філософії не лише в Україні, але й у всьому слов'янському світі. Професори академії
читали курси богослов'я, риторики, філософії в навчальних закладах інших країн. Всі
без винятку професори академії при вирішенні проблем буття виходили із релігійних
позицій..Для академії загальноприйнятою була точка зору, що Бог є началом і
абсолютною основою існування Всесвіту. Разом з тим відношення Бога і Світу
тлумачилося неоднаково. Одні професори дотримувалися пантеїстичного розуміння
зв'язку Бога і Природи; інші виходили з деїстичної позиції. У цьому ж руслі
розглядалося і питання зв'язку Бога і людини.
У розумінні будови Всесвіту професори академії дотримувалися в основному
арістотелівсько-птоломеївської концепції; хоча вони і знали про геліоцентричну
систему Коперніка, але піддавали її критиці.
Г.С.Сковорода (1722-1794) — видатний український філософ, просвітитель-
гуманіст, людина високої моралі. Його філософська концепція — це пантеїзм. Бог і
природа складають єдине ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза
людиною. Головна проблема філософії Сковороди -— це проблема людини. Його
філософія "практична", оскільки він цікавиться насамперед моральною
проблематикою. Праведне життя можна побудувати лише на правильних знаннях, на
правильній філософії. Своє завдання Сковорода вбачає в тому, щоб донести до простих
людей істинні уявлення про всіх, про людину, її щастя і шляхи його досягнення.
Він усвідомлює філософію як практичну систему життєвої орієнтації. На його
думку, життя необхідно творити як філософський трактат. І він сам реалізує цей
експеримент - будує власне життя на засадах, осяяних правдою істини.
Г.С.Сковорода здійснив глибокий вплив на весь подальший розвиток української
філософії.

14