Page 32 - 6703

4.3 Класична німецька філософія за своїми теоретичними результатами, впливом
на такі домінантні, наприкінці XIX і в XX ст. філософські школи, як марксистська,
франкфуртська школа соціальних досліджень, французький екзистенціалізм та інші,
стала одним з найвидатніших досягнень світової філософської думки. Вона не тільки
зробила великий внесок у розвиток діалектики в методології, онтології, гносеології, а й
з разючою глибиною досліджувала кардинальні для світогляду і долі людської
культури проблеми й співвідношення "мікрокосмосу" людської особи, особливо його
моральної складової частини, з суспільними нормами моралі, між ними й пізнавальни-
ми здібностями людини (І.Кант), між пізнавальними і вольовими діяльніс- ними
можливостями людини й суспільства (І.Фіхте); Між об'єктивними законами історії і
діяльністю різних суб'єктів історичного процесу - людини, народів, об'єднань їх у різні
епохи (Г.Гегель), нарешті між людиною, взятою з усій своєрідності її природи, і
суспільством у перспективі усунення деформуючих їхню сутність релігійних ілюзій (Л.
Фейєрбах).
Родоначальником класичної німецької філософії є Імануїл Кант (1724- 1804)-
творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Теоретична діяльність Канта
розподіляється на два періоди:
— до критичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли І.Кант виступає як стихійний
матеріаліст, який обґрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості
людського пізнання вирішує оптимістично;
— критичний (з 70-х рр. XVIII ст.), коли Кант займається "критикою розуму" -
змінюються його погляди на можливості людського пізнання. В; цей нас він будує
свою систему агностицизму. Кант поставив за мету вирішити питання про межі
пізнання, про предмет науки.
Приступаючи до аналізу процесу пізнання Кант виходив з того, що існує
незалежний від свідомості людей зовнішній світ, який є джерелом наших відчуттів.
Пізнання людини, на думку Канта проходить три ступені:
— ступінь чуттєвого споглядання;
— ступінь здорового глузду (розсудку);
— ступінь розуму.
На думку Канта, процес пізнання полягає у накладанні апріорних форм
чуттєвості, категорій здорового глузду й ідей розуму на "матеріал" відчуттів. Він
вважає, що наукове пізнання є нескінченим процесом, абсолютного знання ні про що
не може бути. Наші знання накопичуються, але сутність речей залишається
недосяжним горизонтом, тому Кант виступає агностиком, оскільки заперечує
пізнавальність сутності.

15