Page 33 - 6703

Людина, на думку Канта, повинна розглядатись у двох значеннях: як явище і як
"річ в собі". Поведінка людини як явище підпорядкована законам природи, її вчинки не
свобідні, а необхідні, причинно обумовлені; поведінка же людини як "речі в собі" не
підпорядкована закону причинності, свобідна від законів природи і відбувається у
відповідності з категоричним імперативом. Найвищою цінністю Кант проголошує
людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язок. Вічні
надії на щастя філософ ставить в тісний зв'язок з моральним правом на це, з тим,
наскільки людина зробила себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.
Кант, на відміну від Декарта, уже міг, базуючись на наукових фактах, заявити:
"Дайте мені матерію, і я покажу вам, як із неї повинен виникнути світ".
В історії філософії Нового часу Іоган Фітхе (1762-1814) посів місце як творець
останньої класичної системи суб'єктивного ідеалізму. Його філософія - це
діалектичний суб'єктивний ідеалізм, де діалектично трактується свідомість суб'єкта і
розкривається активно діяльна природа мислення.
На думку Фіхте, свідомість і буття тотожні за своєю сутністю, "не-Я", буття,
об'єкт - це друга невід'ємна від "Я" його сторона, або протилежність. Тобто абсолютне
"Я" - це нерозривна єдність суб'єктивного і об'єктивного як протилежних і одночасно
взаємопов'язаних сторін свідомості, з діалектики яких конструюється існуюча
реальність, усі речі і явища.
Діалектика суб'єктивного і об'єктивного, стверджував Фіхте, здійснюється в
межах свідомості; чисте "Я" під впливом якогось зовнішнього поштовху, обмежуючи
себе, виробляє "не-Я", чисте "Я" реалізує і утверджує свою власну реальність. Отже,
об'єкт, або те , що зветься зовнішнім світом, це продукт обмеження діяльності чистого
"Я", одна із сторін його як самосвідомості.
Філософську діяльність Фрідріх Шеллінг (1775-1854) розпочав як послідовник
філософської системи Фіхте, але став критично переглядати суб'єктивний ідеалізм
Фіхте і створювати свою систему об'єктивного ідеалізму. Головний недолік у філософії
Фіхте, Шеллінг вбачав у тому, що вній не розроблялося питання про реальність
природи і механізми її розвитку.
Переробляючи систему суб'єктивного ідеалізму, та критикуючи матеріалізм
Спінози (за визнання матерії у вигляді єдиної субстанції світу) і вчення дуалістів про
двох субстанційну основу світу, Шеллінг створив свою оригінальну об'єктивно-
ідеалістичну філософію тотожності духу і природи, суб'єкта і об'єкта. У філософській
системі Шеллінга одвічним джерелом всього сущого вважається абсолютний, вічний
розум, або абсолютне "Я". Весь світ, за Шеллінгом, духовний, багатоманітність його
форм є прояв і наочно образне вираження абсолютного "Я", духу, розуму. Абсолютний
розум, як першооснова і джерело ідеального і матеріального, суб'єктивного і

16