Page 28 - 6703

У Франції це завдання вирішував Рене Декарт (1596-1650), філософ, математик,
основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму. У своїх
-
працях ("Роздуми про метод", "Начала філософії ") він аамагався розробити
універсальний метод пізнання, тобто такий метод, яким би могли керуватися вчені усіх
галузей знання.
Філософська система Декарта складається із двох самостійних частин:
— з матеріалістичної фізики, як вчення про природу; і
— з ідеалістичної метафізики.
Філософствування як мислення повинне розпочинатися із самого себе, згу такого
початку він виражає аксіомою: «У всьому належить сумніватися». Пошук істини
передбачає сумнів. Істинного знання, за Декартом, людина посягає лише за допомогою
розуму. Але не досить мати добрий розум, головне – вміти його застосовувати,
використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає
раціональну дедукцію.
Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми
субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала
світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і незалежно одне від одного. Як
пов'язані між собою матерія і мислення, як мислення може дати знання, адекватне
буттю -відповісти на ці питання Декарт не зміг.
Основний внесок у вчення про субстанцію в філософії Нового часу зробили
нідерландський мислитель Бенедикт Спіноза та німецький філософ Готфрід Лейбніц.
Філософський дуалізм Р.Декарта був подоланий Б.Спінозою (1632- 1677). Свої
погляди він виклав у працях "Про Бога людину та її щастя", "Етика". Саме в "Етиці"
розвинуті і висвітлені основні його ідеї. Він розробив моністичне вчення про
матеріальність світу. Спіноза довів, що світ вічний і являє собою єдину неподільну
природу виражену в двох формах: матеріальній і ідеальній.
Критикуючи Декарта, Спіноза стверджує, що існує лише одна субстанція. Вона
поєднує в собі два атрибути - протяжність і мислення. Ця єдина субстанція і є
природою у її цілокупності, або Богом. Субстанція ніким не створюється, вона є
причиною самої себе. Таке розуміння субстанції містило як діалектичну ідею взаємодії
між конкретними матеріальними утвореннями, так водночас і ідею їх матеріальної
єдності. Однак Спіноза відкидав атрибутивність руху, за його думкою, рух не є
невід'ємною властивістю матеріального світу, а лише його модусом (вторинною,
похідною характеристикою). Це було антидіалектичним моментом у філософії
Спінози.
Англійський філософ Джон Локк (1632-1704) дав в основному матеріалістичне
обгрунтування людських знань із світу почуттів. Критикуючи теорію Декарта про

11