Page 19 - 6703

Праці періоду діяльності в академії не збереглися і відомі лише їх назви і
фрагменти. За змістом трактати Аристотеля розподіляються на 7 груп:
— логічні трактати ("Органон");
— філософські трактати ("Фізика");
— біологічні трактати ("Про душу");
— твори «Першої філософії» («Метафізика»);
— етичні твори ("Нікомахова етика", "Евдемова етика");
— соціально-політичні й історичні твори ("Політика");
— праці про мистецтво, поезію, риторику ("Риторика", "Поетика").
Філософія Аристотеля розподіляється на три галузі:
— теоретичну – про буття і частини буття, виділяючи "першу філософію" як
науку про перші причини і начало;
— практику – про діяльність людини;
— поетичну – про поетику і риторику.
Хоча Аристотель за традицією називає філософське знання "мудрістю", характер
самої філософії у нього змінюється. Вперше в історії філософії філософське знання
зближується з науковим, ставиться в один ряд. Філософія відверто називається наукою.
Отже, за Аристотелем, філософія постає наукою, що досліджує суще як таке, а також
те, що притаманне йому саме по собі.
Кризовий щодо рабовласницького суспільства і перехідний (до феодалізму)
характер епохи еллінізму виявляється у після аристотелівській філософії виразним
інтересом до проблем морально-етичного плану, до суб'єктивної тематики. Ця
обставина чітко простежується в усіх трьох провідних філософських напрямках
елліністичної філософії-епікурезмі, стоїцизмі, скептицизмі.
У 306 р. до н.е. Епікур застосував в Афінах філософську школу. Відроджуючи
концептуально положення демокрітівської філософії він надав їй зовсім іншого
звучання. Якщо у Демокріта атоми рухаються у порожнечі виключно під дією
необхідності, то в Епікура поруч з дією необхідності - атом проявляє властивість
"самочинного відхилення" від "лінії необхідності". Головний сенс своєї ідеї про
самочинне відхилення від лінії необхідності Епікур вбачає в правилі "мудрого життя"
— у "відхиленні від незадоволення", яке випливає з цієї ідеї.
Стоїки виходили з того, що в світі панує невблаганна необхідність, людина
повністю залежить від зовнішнього світу. Треба глибоко вивчати природу і її
необхідність, щоб добровільно підкорятися їй. І мудрець, і невіглас підкоряється
необхідності, але "мудрого необхідність веде, дурня ж - волочить". Мудрість допомагає
стримувати ефекти. Для стримування ефектів треба виробити в собі чотири чесноти:
розсудливість, невибагливість, справедливість, мужність.
21 Тільки таким чином можна
виробити ідеальний спосіб відношення до світу-апатію (відсутність переживань,
безпристрасність).
Скептицизм так само як і епікуреїзм та стоїцизм, констатує «розчинення»
індивіда у суспільно-природничому світопорядку. Це "розчинення" (на відміну від
класики) витлумачується скептиками як суто "тілесне" лише у тій мірі, у якій людина
продовжує залишатись природною істотою. Кожен з елліністичних філософських
напрямків вказує на наявність певної сфери (духовної), у якій людина (нехай і