Page 23 - 6703

викладена в Біблії; завдання ж розуму і філософії, зокрема, полягає в тому, щоб
правильно зрозуміти цю божественну істину.
Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі 12 ст. є
Кирило єпископ Туровський. Його творчість - не лише високий зразок володіння
словом, вона насичена глибоким моральним чуттям, що й зумовило високий авторитет
єпископа. В творчому доробку Кирила поряд з урочистими "Словами" виділяють ряд
"Бесід", послання сучасним йому політичним і церковним діячам.
В онтології Кирило виходить з фундаментального протиставлений світу
небесного й земного, видимого і невидимого, що становлять суть християнського
дуалізму взагалі. Значну увагу він приділяє аналізові протилежності "внутрішнього" і
"зовнішнього": як ці антитези співвідносяться - церковне й світське, християнське І
поганське. Зрештою зовнішнім є темрява, а внутрішнім —світло.
Ця особливість в розумінні світу визначає й підхід Туровського до центральної
проблеми філософії Київської Русі - проблеми людини. І це цілком закономірно,
оскільки в природі людини поєднані обидві сторони християнської картини світу.
Пам'ятники культури періоду Київської Русі відображають переважно два рівні
суперечностей давньоруського суспільства: боротьбу трудящих проти соціального
гноблення та міжусобні суперечки в стані панівного класу суспільства. Основне
спрямування теоретичних концепцій, що виникають у зв'язку з осмисленням цих
концепцій, визначається прагненням до їх пом'якшення, до гармонізації суспільного
життя. Ця теорія соціального примирення апелює передусім до сфери моралі.
Виховання кожної людини відповідно до принципів любові, милосердя і терпіння і
приведе до мирного і дружнього соціального житгя. Охарактеризований тип
філософствування :тановить зміст філософії в українській культурі і охоплює час з
кінця 10 ст. до середини 15 ст. Як вважають дослідники, остаточним кінцем історії
куль- тури в цілому і філософської, зокрема, княжої доби слід вважати 1470 р., копи
було скасовано Київське удільне князівство.
3.3 Філософія Відродження (15-16 ст.) — це посередницька ланка між
:етедньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу. В сфері
культури доба Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієн- Іований на людину.
Філософське мислення цього періоду – антропоцентричне. Гуманізм і різнобічність
особи. З антропоцентризмом пов'язаний культ краси. В цю епоху живопис стає
головним видом мистецтва (Боттичеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаель - у їх творчості
світосприйняття Ренесансу набуває шйвищого вираження).
Філософія повертається до вивчення природи. Змінюється методологічна
стратегія мислення:

6