Page 16 - 6703

ними, а тому невизначений стан речовини. Вперше в історії мислення Фалес поставив
проблему начала матеріальної дійсності під кутом зору понятійного її осмислення. У
Фалеса на відміну від міфології світ мислення і світ буття не відривний один від
одного, а начало світу він шукає в матеріальній дійсності, а не поза матеріальним
буттям як це було в міфології. Але у Фалеса виникли труднощі при доведенні
відмінного із тотожного і навпаки.
Тому Анаксимандр виходить з іншого принципу: "із нічого ніщо і не виникає".
Для пояснення сутності існуючого застосовує дещо нескінченне - "апейрон", як щось
безмежне в усіх напрямах. Тобто, на відміну від Фалеса, який кінечне (воду)
проголошував началом нескінченного. Анаксимандр началом нескінченного
проголошує саме нескінченне. У нього виникнення і зникнення здійснюється так же як
і у Фалеса, але з тією різницею, що воно відбувається через діалектичну суперечність.
"Апейрон" ніби "приречує" предмети на знищення через їх виникнення, відокремлення
і в той же час "апейрон" також "приречений" тим, що знову виникають кінечні
предмети і т.д. Тобто з "апейрона" виникають і в ньому ж зникають предмети у
вічному процесі руху матерії. Отже "Апейрон" наділявся безмежною потенцією, але
він виявився дуже невизначеним.
Анаксимен же абстрактну субстанцію "апейрон" знову наближує до чуттєвого
даного, до конкретного, фізичного і проголошує "Повітря", як безмежне першоначало.
Повітря не так "визначене", як вода, і не так невизначене, як "Апейрон". Повітря як
щось проміжне між ними. Тобто повітря в собі самому містить джерело і є головною
причиною цілісності і космосу. Всі причини речей Анаксімен зводить до нескінченного
повітря.
Отже, мілетська школа, поставивши питання про основу сущого, не змогла
пояснити яким чином речі, що зазнають змін, можуть мати у своїй основі дещо
загальне, яке перетворившись у різні форми, виражає стабільне.
У той же час постановка мілетцями проблеми руху відкрила шлях до більш
глибокого розуміння сутності руху. Новий крок у цьому напрямку зробив Геракліт. За
Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної
стихії вогню, "мірами згасаючого" і "мірами спалахуючого". Разом з тим Геракліт
розвинув наївні діалектичні уявлення своїх попередників, започаткувавши
усвідомлення діалектики як філософського методу мислення, він указав на
універсальне джерело руху і змінення речей: це джерело-протиріччя як єдність
("гармонія") і боротьба протилежностей, які прогнозують космос у цілому і кожне
явище окремо.
Отже, матеріалізм іонійських філософів за своєю конкретно історичною формою
гілозоїстичний, в чому головним чином і проявляється його світоглядна
18
непослідовність.
Елеатська метафізика відкриває, початок ідеалізму. Подібно о своїх попередників
піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому
була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на пануючому
"управлінському началі" (на незмінному констру- ктивно-розумовому принципі), яке
надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії
становлення. Ксенофан визнанням незмінності першоначала (Бога) і всього сущого