Page 15 - 6703

Отже, в індійському варіанті філософствування просліджується "розмитість" меж
між людиною та природою у взаємовідношенні "людина-світ", з домішуванням
морально-етичної тематики над натуралістично-емпіричною. У філософській
парадигмі переважає "філософська міфологія", орієнтована на містичне переживання,
одухотворення буття.
Китайський варіант філософствування характеризується "історизацією" міфів,
більш реалістичною увагою до питань державотворення, до виявлення стосунків між
вищими і нижчими, батьками і дітьми. У філософській парадигмі більш-менш чіткої
форми набуває тенденція поступового виокремлення філософської думки з
міфологічного контексту.
2.3 Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у
6 ст. до н.е. у Греції і проіснувала до 6 ст. н.е. Виникненню античної філософії сприяла
низка таких обставин, без яких воно було б неможливим. По-перше, філософія
зародилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення
демократичного ладу, який дав ІНДИВІДОВІ (вільному громадянинові) можливості для
його зростання і самоствердження. По-друге, античне міфологічне мислення
розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в
передісторичну епоху досягаю високого рівня раціоналізації і змирщення, які
передують появі філософської раціональності. По-третє, антична філософія складалась
в обстановці плідних ділових і світоглядних контактів греків з країнами Стародавнього
Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізнавальні інтереси спонукавши тим
самим до самостійних теоретичних пошуків і узагальнень.
Слід звернути увагу насамперед на те, що філософія Стародавньої Греції
започатковує європейську філософію. Саме тут виробляється той стиль
філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любо-
мудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і
культуру загалом поняття "Логос" як розумного упорядковуючого космічного начала,
яке згодом переростає у таку рису менталітету західноєвропейського етносу як
раціоналізм.
Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є
космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на космос як на безумовну
реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про
першооснову всього сущого ("архе"), про ту невидиму і розумово осяжну єдність світу,
яка схована за чуттєво сприйнятною різноманітністю явищ. Таке "предметно-речове"
бачення світового універсуму і становить ментальне підґрунтя західної філософської
парадигми, типові риси якої знаходимо в античній філософії давньої Еллади.
Яка ж логіка поступального руху античної філософської думки? Яка специфіка
17
прогресуючого розвитку філософії? Уже у найдавнішій період свого становлення в ній
намітилися протилежні підходи щодо вирішення цих питань, а разом з тим і розкол на
конфронтуючі тенденції.
Мілетська школа відповіла на ці питання з позиції наївного матеріалізму. Її
представниками були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Першооснову речей вони
вбачали в образі певного тілесного елемента," або матеріальної стихії ("стойхеон"). Для
Фалеса — це вода, для Анаксимена-повітря, для Анаксимандра-"апейрон", середнє між