Page 18 - 6703

спрямована на вивчення людини, її життя. Тому-то вчення Сократа є вододілом у
розвитку античної філософської думки. Сократ висуває думку про те, що істинним
світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а
розумом, раціональністю. Він вважає, що в багатьох своїх характеристиках люди
одинакові, тому пізнання однієї людини дає знання про людей і світ в цілому.
"Людина, пізнай саму себе, і ти пізнаєш весь світ" — таке філософське кредо Сократа.
Крім Сократа, філософська думка класичного періоду розвитку античної
філософії представлена філософськими системами Платона і Аристотеля.
Традиція античного ідеалізму набула свого систематичного вираження у
філософії Платона (427-347 рр. до н.е.). Ця філософія за своїми світоглядними цілями і
призначенням змикається із релігією і є її теоретичним обгрунтуванням і
виправданням.
У вченні про світ Платон пропонує довільну умоглядну конструкцію, подібну до
міфа про творення. Він допускає ізольоване існування позачергового і
позапросторового світу ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю блага),
відповідно з якими творець з нерозумної і хаотичної стихії матеріального світу формує
і впорядковує космос і кожну окрему річ у ньому. Речі лише причетні до ідей,
наслідують їх, є їхніми копіями, тінями, відображеннями.
Гносеологія Платона грунтується на догмі безсмертя душі:
— до свого народження душа мала всю сукупність істинного знання;
— з втіленням її вона втрачає безпосередній контакт із світом ідей і зберігає у
собі лише згадку про них;
— пізнання і є оживлення і пробудження пам'яті (пригадування) про сутності, що
їх колись споглядала людська душа безпосередньо у світі ідей;
— засобом, що веде, керує і наближає душу яка пізнає, до потойбічної
реальності, є діалектика, яка символізується Платоном у міфопоетичному образі Ероса
філософсько-естетичного натхнення, що звільняє душу з полону поцей- бічного світу і
спрямовує її погляд на нетлінні ' самосущі Істини, Добро і Красу.
Отже, платонізм – це систематизовано розроблена інтуїція тіла. Платон не знає
ідеального світу в його чистій ідеальності, а тому він мислить Бога абсолютно
іманентним світові. У платонізмі обожнений космос, тому тут немислиме таїнство
перетворення, бо всі субстанції, а серед них і людина, мисляться абсолютно вічними, і
тому кожна людина є принципово боголюбна, само ж божество є формалізована ідея.
Платон все життя проповідував всезагальну гармонію. Але гармонія буває різна:
— одна-жива, вона активно бореться з безпорядком, з рознузданими ефектами.
Це гармонія "Піра" і "Федра";
— друга-застійна, вона заснована на насильстві, не втілює в собі живих протиріч
20
життя і вимагає гумової "дубинки".
Класичний період представлений іменами Платона, який розвинув накреслену
Сократом гуманістичну лінію філософських пошуків і Аристотеля, який підвів
підсумок досократівської і класичної античної філософії. В особі Аристотеля грецька
філософія досягла найвищого розквіту й продуктивності. Творчий доробок Аристотеля
розподіляється на праці: 1) написані і опубліковані у період співробітництва в
Академії Платона; і 2) праці написані після того як він залишив Академію.