Page 14 - 6703

структур мислення; по-друге, монополія жерців на знання перешкоджала
розвиткові позакультової думки, вираженням якої могла бути лише філософія.
Становлення філософії, її предметне і методологічне самовизначення відбувалися
лише в Індії, Китаї і Греції (у період, який визначається як «осьовий час» з
епіцентром у середині 1 тисячоліття до н.е.).
2.2 Отже, у трьох осередках стародавньої цивілізації (Індії Китаї і Греції) майже
одночасно виникає філософія. У розвитку філософської думки давньої Індії
дослідниками виділяються такі періоди: Ведичний (Упанішади), Післяведичний
(Емпіричний), Філософських Сутр (Афоризми, Висловлювання).
Першим пам'ятником міфологічно-філософської думки стародавньої Індії були
"Веди" (знання). Веди в основному складаються із гімнів богам. Чимало є в них і
космічних гімнів, в яких робляться спроби осмислити проблеми походження світу,
його витоків. У цілому вони відображають стадії розвитку первісного суспільства на
рівні примітивно-міфологічного пояснення дійсності (наївно-реалістичний світогляд).
Найбільш чітко філософський аспект Вед виражений в "Упанішадах"
(утаємничене вчення), в яких філософська думка превалює над міфологічною. Це
вищий рівень філософської думки, де філософія виокремлюється від міфології і релігії.
У філософських ідеях упанішад головна увага спрямована на проблему субстанції
буття, яка вирішується як з матеріалістичних так і з ідеалістичних позицій. і
Післяведичний період характеризується процвітанням брахманізму, буддизму,
джайнізму. У відомих емпіричних поемах "Рамаяна" і "Махабхарата" згадуються такі
філософські школи як санхк'ю, йога, локаята, які займалися розробкою проблем логіки
і теорії пізнання.
Філософські Сутри були першим свідченням систематичного самостійного
викладу індійської філософії у вигляді коротких висловлювань, призначених для
вивчення на пам'ять, із послідуючим їх поясненням в усних бесідах. До філософських
афоризмів подавалися пояснюючі сутри - коментарі, значна частина з них складалася
аж до 18 століття.
На відміну від ідеалістичних напрямків (Брахманізм, Джайнізм, Буддизм)
матеріалістична філософія (чарваки-локаятики) першоосновою всього реально
існуючого вважала чотири елементи: Землю, Воду, Вогонь, Повітря. Вони вічні і за їх
допомогою можна пояснити розвиток Всесвіту від найпростіших організмів до появи
філософії, тобто Мислення.
Філософія стародавнього Китаю представлена багатьма школами, але найбільш
чітко її характерні риси репрезентовані у конфуціанстві і даосизмі.
Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної поведінки
людини, проблеми життя держави, сім'ї й управління суспільством. Конфуцій особливе
16
місце приділяв вихованню людини у дусі поваги до інших людей, до суспільства.
Головною метою конфуціанства було досягнення стабільного, поступово
еволюціонуючого суспільства. Вчення Конфуція отримало широке розповсюдження в
Китаї та за його межами і в модифікованому вигляді існує і понині.
Даосизм був спрямований на гармонізацію взаємин з природою. Основну мету
послідовники даосизму вбачали в досягненні довголіття, стану просвітлення і
безсмертя.