Page 180 - 6701
P. 180
процес, коли, опираючись на когнітивну психологію, стратегічний
процес аналізують з погляду пізнавальних здібностей людини (М.
Лайлс, Р.К. Регер, Е. Хафф, Г. Томас, Г. Саймон, С. Макрі- дакіс);
школу навчання: формування стратегії як процес, що
розвивається, як процес «колективного навчання» (Р. Лапьєр);
школу влади: формування стратегії як процес ведення
переговорів, коли формування стратегії розвитку організації
визначається дією політичних сил і всередині, і в навколишньому її
середовищі (А. Макміланн, Д. Сарразін, Е. Петтігрю, Дж. Бобер, Й.
Доза);
школу культури: формування стратегії як колективний
процес, як процес соціальної взаємодії, що базується на спільних для
членів організації переконаннях і розумінні (Д. Джон- сон, Дж.
Спендер, К. Рот, Д. Рікс, Ф. Рігер);
школу зовнішнього середовища: формування стратегії як
реактивний процес, що базується на теорії ситуаційних факторів,
що описує взаємозв’язки між конкретними вимірами оточення і
певними ознаками організації (М. Аннан, Дж. Фрі- мен, У. Естлі, К.
Олівер);
школу конфігурації: формування стратегії як процес
трансформації, коли основною метою є зміна орієнтирів
діяльності організації та результуючі стратегії, покликані
стабілізувати її рух у визначеному напрямі (П. Хандавалла, Д.
Міллер, П. Фрізер, Р. Майлс, К. Сноу).
Названі стратегії дають підстави для більш виважених дій під
час прийняття рішень на прогнозований період. Аналізуючи суть
наведених визначень, можна дійти висновку, що стратегія:
надає можливість встановити основні напрями і шляхи
досягнення цілей зростання, стабілізації чи виживання у
довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль, ресурсів;
це спосіб встановлення взаємодії підприємства, його
внутрішнього потенціалу з вимогами та можливостями зовнішнього
середовища;
формується на основі узагальненої, неповної та неточної
(вторинної) інформації;
постійно переглядається, уточнюється у процесі підприємницької
діяльності з урахуванням необхідності та можливості перегляду
орієнтирів, намірів організації;
178
