Page 89 - 6631

науках, сама філософія завжди залежала і залежить від рівня розвитку конкретних наук, стан
яких – одна з суттєвих умов успішного розвитку філософії. Філософія – це наука про світ, його
пізнання та його відношення до суб'єкта, що пізнає.
Визначаючи специфіку предмета філософського дослідження, Козлов пропонує один із
варіантів персоналізму – панпсихізм. В основу концепції покладено ідею духовної субстанції,
яку людина усвідомлює у своєму внутрішньому «Я». Навколишній світ – це сукупність станів
свідомості суб'єкта, який пізнає. Єдність цих станів здійснюється в самому суб'єкті. Світ є
нічим іншим, як системою субстанцій, що взаємодіють між собою. Він існує не в просторі і
часі, а в свідомості суб'єкта. Таким чином, філософія Козлова ставить у центр світоглядної
позиції індивідуальне «Я», проголошуючи його вихідним пунктом і метою будь-якого
філософського дослідження.
• Інший варіант персоналізму розробляв професор Київського університету О. М.
Гіляров. Філософія, на думку Гілярова, – це спроба створити таке цілісне світорозуміння, яке б
задовольняло всі запити нашого духу -теоретичні, моральні, релігійні, естетичні, допомагало б
розібратись у всіх складнощах життя. Такий світогляд можна створити лише на основі ду-
ховного начала як начала, діяльного за своєю природою.
Вихідною для Гілярова є теза про те, що у світі немає нічого мертвого, Всесвіт –
живий організм. Суть його теорії, яку він називає синехологічним (гр. – «той, що зв'язує»)
спіритуалізмом, зводиться до того, що дух розглядається у вигляді системи, яка містить
із самого початку і множинність, і єдність, що зв'язує її. Тобто всю різноманітність
навколишньої дійсності від початку закладено у природі духу.
Гіляров висуває положення, що в основі світу лежить свідомість, яка ніколи не виникає,
а існує вічно. Вона – джерело самої себе. Існує лише те, що покладається свідомістю й
усвідомлюється. Саме поняття буття є визначенням свідомості. Свідомість є
першоосновою, яку не можна ні пояснити, ні вивести, ні довести. Буття та свідомість тотожні.
Отже, якщо свідомість служить основою для існування дійсності, то на навколишню дійсність
ми маємо дивитись як на знак чи на символ внутрішньої духовної діяльності. Змістом
свідомості є увесь Всесвіт, бо про нього ми знаємо лише через свідомість. Кожна свідомість в
уяві містить Всесвіт, оскільки може його усвідомити, кожний атом є носієм всесвітньої
свідомості, оскільки є частиною матеріальної системи, яка містить цю свідомість. Звідси
висновок, що рослини, планети, Всесвіт у цілому мають душу.
Індивідуальна свідомість залежить від інших свідомостей. Оскільки ми можемо
вийти за межі свідомості, остільки ми неминуче маємо визнати існування якоїсь загальної
свідомості, що зумовлює і зовнішню природу, і внутрішній світ кожного з нас. Лише цій
свідомості притаманна безумовна свобода; отже, першоосновою є всезагальна свідомість, а всі
одиничні свідомості з усім їх змістом є породженням цієї загальної свідомості
Заслуга Гілярова полягала у спробі відстояти право філософії на існування, адже існують
проблеми, які, окрім філософії, не входять до компетенції жодної науки. Філософія Гілярова –
це реакція на позитивізм і матеріалізм Йому вдалося показати, що з нігілістичних щодо
філософії позицій позитивізму, як і з примітивних позицій вульгарного матеріалізму, їх не може
бути розв'язано.
• З критикою обмеженості концепції Козлова та Гілярова виступив їхній сучасник,
професор Київського університету Г. І. Челпанов, який довів, що вихідний принцип
панпсихізму (свідомість творить матерію) міг би бути правильним тільки в тому випадку, якби
матерія була лише нашим уявленням. Насправді ж матерія є дещо більше, ніж наше уявлення.
Виходячи із визнання принципової різниці між явищами фізичними та психологічними,
оскільки між ними відсутній причинний зв'язок, Челпанов робить висновок, що матерія не може
породжувати психічні явища. Фізичні та психічні процеси існують паралельно, вони різняться
не лише своєю природою, але й способом пізнання. Світ психічного пізнається за допомогою
методу спостереження (внутрішнього досвіду), для пізнання світу фізичного існує метод
зовнішнього спостереження (зовнішній досвід). Перший метод – суб'єктивний, другий –
об'єктивний.

89