Page 88 - 6631

Непрониклива для розуму «голови» глибина особистісно-індивідуального є те, що Сковорода та
інші представники класичної української філософії називали «серцем».
«Філософія серця» Юркевича є цілісною філософсько-антропологічною концепцією, в
якій пропонується оригінальний і нетиповий для його епохи погляд на людину як на конкретну
індивідуальність. Серце – скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного та
духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя
людини. Юркевич вважає, що мислення не вичерпує собою всієї повноти духовного життя
людини, так само як досконалість мислення не може визначити всіх досконалостей людського
духу. Наші думки та слова спочатку не образи зовнішніх предметів, а образи чи вияви
загального почуття душі, породження нашого сердечного настрою. Саме в «серці» людини
міститься основа того, що притаманне її уявленням, почуттям і вчинкам особистості, виражає
душу саме цієї, а не іншої людини, і набуває особистісного спрямування, стаючи проявами не
загальної духовної істоти, а живої, конкретної людини.
Світ як система життєдайних явищ, повних краси та знаменності, існує і відкривається
найперше для глибокого «серця», а вже потім для розуміючого мислення. Завдання, що
вирішує мислення, виникають не з впливів зовнішнього світу, а з вимог «серця». Істина стає
благом, «внутрішнім скарбом» лише тоді, коли лягає нам на «серце». Тільки для «серця» мож-
ливий подвиг і самовідданість, і людина йде за велінням «серця», а не за абстрактною думкою.
Для розуміння суті «філософії серця» Юркевич робить два принципово важливих
висновки: 1) «серце» може виражати, знаходити та розуміти такі душевні стани, які за своєю
ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму, 2) поняття й
абстрактне знання розуму відкривається або дає себе відчувати та помічати не в голові, а в
«серці»; в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою та рушієм нашого
духовного життя. Іншими словами, закон для душевної діяльності не покладається силою
розуму як його витвір, а належить людині як готовий, незмінний, Богом установлений порядок
морально-духовного життя людини та людства.
З 1861 р. Юркевич очолює кафедру філософії у Московському університеті, а в 1869-
1873 pp. займає посаду декана історико-філологічного факультету. Його вчення справило
великий вплив на становлення філософа В. с. Соловйова та історика В. О. Ключевського, інших
російських мислителів кінця XIX – початку XX ст. Юркевич своєю філософсько-антропо-
логічною концепцією завершив роботу, яку розпочали задовго до нього визначні представники
філософської думки України минулого.

5. Філософські течії в Україні другої половини XIX – початку XX ст.
В українській класичній філософії XIX ст. репрезентуються й інші підходи до
філософського розуміння дійсності їх спричинило усвідомлення необхідності переосмислення
вихідних засад попереднього ідеалізму та відшукання надійних філософських підвалин для
вироблення якісно нового світогляду.
• Значного поширення у другій половині XIX ст. набуває позитивізм, найвідомішим
представником якого був В. В. Лесевич. Він вважає, що позитивізм є світоглядом, який
складається з сукупності позитивного знання (математика, фізика, хімія, біологія, соціологія
тощо), і є такою системою, що включає в себе сукупність «філософії» конкретних наук Пізніше,
ставши прихильником емпіріокритицизму (різновид позитивізму), Лесевич говорить про
філософію як про загальне знання. Вона не передує, як раніше, окремим наукам, не передбачає
їх істин, а, проникаючи в усі окремі дисципліни, є завершенням знання цих наук. Тобто
емпіріокритицизм – це відновлення філософії на основі позитивного знання. Тепер, вважає
Лесевич, відпала потреба у з'ясуванні особливого предмета та методу філософії, а також межі,
яка відділяє її від науки.
Висновок Лесевича став головним предметом критики з боку опонентів позитивізму,
провідну роль серед яких відігравали прибічники персоналізму та неокантіанства.
• Представник персоналізму О. О. Козлов вважав, що вихід із духовної кризи суспільства
можна знайти тільки в галузі філософії. Предметом філософського пізнання завжди може бути
тільки один світ, а філософія є наукою про світ як суще. Виступаючи регулятивним началом у
88