Page 86 - 6631

досягати істинних цілей свого життя. Якщо втрачається істинна мета життя і корисливість
стає вищою над усе, тоді гине все високе, благородне в житті народу, стає неможливим героїчне
сподвижництво, безкорисливість справді великих характерів. Шлях до ідеї правди,
сповідування її веде до формування філософії, філософського мислення, яке завжди повинно
бути вільним, надавати силу духу людині.
Виходячи з такого розуміння суті філософії, її завдань, Новицький ставив питання про
співвідношення віри та знання, філософії та релігії, їх зв'язок він вбачав у спільності об'єктів
(світ, Бог), відмінність – у способі сприйняття, світу, формах знання на рівні достовірності.
Філософія стоїть нижче релігії, оскільки постає як знання для небагатьох, у той час як релігія є
доступною для всіх. У розвитку філософської думки Новицький виділяє три фази: на першій –
філософія розвивається у межах релігії, на другій – філософія відокремлюється від релігії, на
третій – знову повертається до релігії, намагається примиритися з нею, пізнати розумом те, що
релігія визнає серцем Роль філософії стосовно релігії зводиться лише до права порушувати
філософські питання, але не вирішувати їх за неї. За всіх умов філософське мислення мусить
залишатися вільним і самостійним.
Під впливом філософії Гегеля Новицький роздумує над проблемою розвитку філософії,
де дотримується ідеї історизму. «Історичний процес – не витвір людей, а вплив абсолютного
духу, який розвивається за незмінними законами. Люди можуть тільки затримувати або
змінювати спосіб впливу духу на деякий час. Не великі люди і не випадковості творять історію.
Великі люди тільки тоді зможуть зіграти свою роль, коли зуміють підхопити ту ідею, що
бродить у масах. Якщо особа не знайде підтримки в народних масах, вона не стане великою, не
залишить по собі сліду; якщо виступить раніше чи пізніше слушної пори, то постане серед віку
як пророк чи пам'ятник».
У руслі ідеї європоцентризму Новицький поділяє історію на два періоди: язичницький і
християнський, а звідси виводить і два періоди розвитку філософії: давньоязичницький
(епоха безпосереднього знання) і християнський (епоха опосередкованого знання). Отже,
поступальний хід філософії в цілому збігається з прогресивним розвитком основних подій
всесвітньої історії, що дає змогу припустити можливість збігу філософських учень з
відповідними періодами розвитку людства, де сама філософія постає живим організмом, який
постійно змінюється. Для Новицького мета зусиль людського духу, відображеного в історії
філософії, є поступовим досягненням істини. Таким чином, внутрішні зв'язки філософських
учень різних часів забезпечуються послідовністю їх розвитку.
Настанови О. Новицького про предмет та завдання філософії відбилися у філософії
«всеєдності» В. Соловйова, в пошуках російських філософів XIX – початку XX ст. Є. М. і с. М.
Трубецьких, с. М. Булгакова, П. О. Флоренского, М. О. Бердяєва і передусім у творчості
представників Київської академічної філософії с. Гогоцького і П. Юркевича.
• с. Гогоцький перейшов з Київської духовної академії до університету св. Володимира,
пропрацював тут до кінця життя. Він створив ряд значних праць з історії філософії, послідовно
проводячи ідею історизму. Гогоцький розглядав філософію як умоглядно-моральну науку,
безперервний процес зусиль думки з метою підвести до єдності та чіткого усвідомлення того,
що міститься як дане в різних формах нашої свідомості та життя. Виникнення філософії
пов'язував з активністю свідомості.
Філософія, стверджує Гогоцький, перебуває в стані постійного розвитку, якому
притаманна послідовність, поступовість змін, спрямованість і здійснення певного родового
життя. Історія філософії відображує і дає значно більше, ніж історія людського життя, а
саме – розуміння суттєвих особливостей внутрішнього життя свідомої істоти, керуючись
при цьому ідеєю розвитку, властивою духові. Основні методи дослідження історико-
філософського процесу – індуктивний і дедуктивний (аналіз і синтез), які діють результативно
лише за умови їх єдності.
Проблему співвідношення філософії та релігії Гогоцький вирішує з позиції концепції
двох істин (віри та розуму). Релігійні твори ґрунтуються на вірі та відвертості, що є опорою
для життя самого розуму, тоді як філософські твори цілком присвячуються дослідженням і
пошукам основ зовнішнього переконання в самій натурі душевного життя і в законах мислення.

86