Page 87 - 6631

Гогоцький вважає, що мислення як свідоме роздумування, котре враховує відмінність і
єдність уявлень і понять, спирається на розвиток освіти, культури, науки. Вся історія
філософії є зображенням різноманітних напрямів, які пройшли від перших просвітлень
самостійного мислення і прагнення до знання нашого часу. Історія філософії поділяється на
періоди: перший – від іонійських шкіл до неоплатонізму і другий – з XVII ст. до ідеалізму в
Німеччині, який продовжує сам Гогоцький. Перехідною ланкою між попередніми періодами і
XIX ст. Гогоцький називає філософію Канта, заслуги якого вбачає у критиці однобічності й
догматичності реалізму, у спрямуванні філософії до розуміння сутнісного через мислення і на
саме мислення. Разом з тим Гогоцький вказує на обмеженість філософії Канта, яка полягає в
розриві між основами мислення та сутністю речей, а з боку форми – у відсутності самостійного
виведення основних понять, які просто декларуються.
У теорії пізнання Гогоцький виділяє три основних етапи пізнавальної діяльності:
чуттєву свідомість, діяльність уяви та мислення. Кожний етап пов'язується з іншим. Істина
– це гармонія мислення і буття, а її критерієм є узгодженість внутрішнього життя,
одухотвореного релігією.
Основа суспільного розвитку полягає у двох взаємопов'язаних моментах русі уперед,
зміні, руйнуванні та сталості, незмінності, незнищенності. Основним у розвитку суспільства є
те, що зберігається, залишається вічним, непорушним, бо воно дається ідеями, які є вічними
істинами, за допомогою яких стверджується гідність людини, велич і могутність народного
життя.
Гогоцький залишив значну теоретичну спадщину, в основному з питань історії
філософії. Найбільш відома його праця «Філософський лексикон» у чотирьох томах, своєрідна
філософська енциклопедія, яка (як і вся творчість Гогоцького) відіграла важливу роль у
розвитку філософії в Україні.
• Найвизначнішим українським філософом минулого століття вважається Памфіл
Данилович Юркевич (1826-1874 pp.), автор своєрідної концепції «філософії серця». Народився
на Полтавщині в Золотоніському повіті (нині Черкаська область) у родині священика. Вчився в
Полтавській семінарії, потім (1847-1851 pp.) у Київській духовній академії, після закінчення
якої залишається викладачем У 1852 р. здобуває ступінь магістра, у 1858 р. – звання
екстраординарного професора Лекції Юркевича з філософії мали надзвичайний успіх.
Філософія Юркевича досить багатогранна, з чималою кількістю оригінальних думок з
проблем історії філософії, філософської антропології, гносеології, етики, філософії релігії.
Центральною проблемою, яка охоплює всю творчість Юркевича, є проблема людини.
Основне поняття, яке несе як гносеологічне, так і онтологічне навантаження, є поняття
ідеї. Істинна сутність предмета пізнається не в спогляданні, не у понятті про нього, а в
його ідеї, тому перевага надається вченню Платона про розум, а не вченню Канта про
досвід. Розгляд питань, які стосуються основ та кінцевої мети світу, відношення світу та
людини до Бога, передбачає допущення ідеї, оскільки божественне та розумне в космосі також
є ідеєю. Якщо філософія прагне пояснити явища навколишньої дійсності з ідеї та за допомогою
ідеї (а це може зробити лише вона і ніяка інша наука), якщо вона розглядає явища світу як од-
кровення чи втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом явищ
дійсності – в цьому разі з'ясовується й обґрунтовується те світоспоглядання, початки якого
містяться в будь-якій людській душі і яке з необхідністю допускається релігійним і моральним
життям людства. Без допущення ідеї неможливо розкрити сутність самої людини,
осягнути сенс її буття.
Реальність, за Юркевичем, складається з трьох сфер: «ноуменального світу», ідеального
царства «вічної-правди» (як світ ідей Платона); «реального світу», як царства розумних
істот; «феноменального світу» примарного існування тілесності. Взаємодія цих трьох
світів становить гармонію цілого світу (у його розмаїтті), проте гармонійна взаємодія
світів не означає їх повної «прозорості». Розум, оперуючи ідеями, пізнає буття розумних істот,
але, будучи сферою загального, принципово не може вичерпати індивідуальне. Спроможний
відповісти на питання, що є розумні істоти, розум не може відповісти, хто вони є.

87