Page 92 - 6631

• Український романтизм починається з творчості І. Котляревського, визначальними в
ній стають ідеї народності, демократизму, а також політична сатира, антикріпосницькі
тенденції. Світогляд Котляревського набував глибокого філософського змісту в утвердженні
духовних сил народу, життєлюбства, оптимізму, мужності, справжнього сенсу людського іс-
нування.
• Ідеї романтизму та народності стають вихідними у творчості представників
харківського осередку літератури П. Гулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ'яненка. У
поетиці українських народних звичаїв вони вбачають «народну душу», народну правду, а народ
вважають творцем і провідником культури.
• Важливе місце серед українських романтиків належить М. Максимовичу (1804-1873
pp.). Працюючи в галузі мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, він виходить
на теоретичне узагальнення цих наук з позиції новітніх філософських учень, зокрема
натурфілософських ідей Шеллінга. На його думку, завдання філософії – проникнути у внут-
рішнє знання та єдність предметів, а роль філософа – звести головні галузі знання до
загального початку і розвинути їх у струнку систему. Предмет філософії охоплює всі предмети
остаточного пізнання, тому філософія повинна бути історичною наукою. У своїх збірках
народних пісень він підтверджує, що вони є найвищим типом мистецтва, яке повинно бути
зразком для письменства. Український народ – носій і володар мистецтва, яке стоїть в одному
ряду з найкращими проявами народної культури Європи.
• 3 основними принципами світогляду романтизму пов'язує пошуки шляхів
національного самоусвідомлення українського народу Галичини провідний діяч «Руської
трійці» Маркіян Шашкевич. Філософські засади естетики романтизму державних народів він
намагався об'єднати за принципами народів бездержавних, яким був український народ На
перше місце у своїй творчості Шашкевич ставив мову, вважаючи її найважливішою
зовнішньою та внутрішньою ознакою національної самобутності. Розглядаючи проблеми,
пов'язані з творчістю, Шашкевич наголошував на ідеальному та ірраціональному її змісті і не
забував про велике значення людського інтелекту як вольового та пізнавального фактора. Він
закликав вірити в етичний розум, сильний і високий, оповитий вічною добротою, виплеканий
красою природи, приручений чистим серцем
• Романтичне світорозуміння притаманне і М. В. Гоголю, який своїми засобами та
формами літературно-культурної творчості спрямував розвиток української та російської
писемності по новому шляху. М. Бердяев писав, що правда романтизму лежить у
невдоволенні скінченністю цього світу, прагненні вийти за межі раціонального порядку. У
Гоголя буття розкривається поступово, не спрощено, не однозначно, а в нескінченності
вимірів. Задля розкриття багатомірності світу він вводить новий набір архетипів, міфів, мовних
понять-образів. Мета творчості – оживлення душі, і цього можна досягти не розумом,
волею, а чуттям. Як і іншим романтикам, Гоголю властива закоханість у природу, її
обожнення, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності у світі.
Призначення людини, вважає він, полягає в тому, щоб приносити у світ гармонію, добро, красу,
працювати над вічним, найдорожчим для нас і завдяки тому знайти своє місце у світі.
Гоголь показує: якщо у природі все йде до ладу, мудро, гармонійно, то в суспільстві
(світі) панує безладдя, безглуздя, занедбаність, занехаяність, неправда душі (мертві душі). Для
поліпшення світу необхідно як слід узятися за господарство душі. Ключ до світу, життя
лежить у власній душі людини. Причина зла – у черствості й омертвінні людини, якій
властиві нерозуміння глибин і таємниць своєї душі, брак глибини чуття. Для творення добра
людина повинна пізнавати саму себе, свої помилки. Будучи аналітиком, Гоголь немовби
розкладає на складові частини якості людини, вона при цьому спрощується, стає ніби мертвою,
калікою, потворою. Гоголь руйнує її органічний, цілісний образ, подаючи його у вигляді
чудовиська. Потворною є галерея «мертвих душ» здеградованого, здегенерованого колишнього
панства.
Не знаходячи в реальності умов удосконалення людини в недосконалих формах
дійсності, у пошуках правди і добра, Гоголь звертається до Бога. В ньому він вбачає світ

92