Page 93 - 6631

почуттів, розуму, правди, світ, який несе з собою гармонію і закон, творить усе прекрасне.
Гоголь закликає жити для любові, оскільки сама людина є витвором любові Божої до неї.
• Синтез ідей романтизму і народності в єдності літературного, соціально-політичного та
національно-визвольного аспектів знайшов своє відображення у творчості діячів Кирило-
Мефодіївського братства, яке існувало з 1845 по 1847 pp. Програмним документом братства
стали написані професором Київського університету М. Костомаровим (1817-1885 pp.) «Книга
буття українського народу» (або «Закон божий») і «Статут слов'янського товариства». «Книгу
буття» написано у стилі євангельських пророцтв, перейнятих ідеями месіанства, при цьому ідеї
романтизму і народності збережено. У творчих пошуках Костомарова на першому місці стоять
проблеми історіографії, рушійних сил суспільного розвитку, національного питання, життя
народу та його культури. Виступаючи проти російської школи істориків, представники якої
абсолютизували принцип державності, Костомаров вважав, що для історичного аналізу
вихідним пунктом повинна бути не держава сама по собі, а діяння людини в певній спільноті
та асоціаціях. В історичному процесі народ – не бездушна маса, не матеріал для держави, а
жива стихія історії. Він є змістом, а державність – лише формою, яка живиться
діяльністю народу. Вивчення історії – це вивчення історії народу, його життя, що є
вирішальним в історичному процесі.
Костомаров характеризує український народ як індивідуальність із такими
притаманними йому рисами, як нахил до ідеалізму, глибока релігійність, демократизм,
замилування свободою, небажання сильної влади. Все своє життя Костомаров обстоював
самобутність українського народу, його право на гідне існування, на розвиток національної
культури, рідної мови. Важливу роль у цьому він відводив освіті, науці. Вирішення націо-
нального питання Костомаров вбачав у децентралізації Російської імперії, у становленні
федеративних засад у взаємовідносинах народів Росії. Авторитаризмові протиставлялась
єдність і спільність народів у федеративно-демократичній організації суспільства, принцип
рівності всіх класів і злиття народу в єдине ціле. Вся творчість Костомарова пройнята
світорозумінням романтизму, який випливає із самої природи української ментальності.
• Важлива роль у діяльності Братства належала П. Кулішу. Він добре знав
західноєвропейську філософію, соціальні вчення, але емоційній, імпульсивній натурі Куліша
більше імпонувала романтична традиція, хоча в цьому він був не до кінця послідовним
Український історик філософії Д. Чижевський зазначає, що еволюція поглядів Куліша охоплює
шлях від романтизму до позитивізму, від релігійного світогляду до культу миротворчої науки,
від православ’я до позитивної релігії для всіх людей. Його чітка послідовність проявляється в
ідеї України, її воскресіння. З неї беруть початок основи його романтичного світогляду.
У ставленні до релігії Куліш також залишається романтиком, будучи твердо
переконаним, що наука потрібна людям, але за умови, що вона не відхилятиме ідеї «царства
Божого» як вільного, тотожного самому життю джерела оновлення, як «слова життя, науки
наук», носієм яких є Ісус Христос.
У громадському житті, вважав Куліш, домінуюча роль належить ідейним духовним
факторам. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої (серці)
концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між серцем людини і всім
зовнішнім точиться постійна боротьба (боротьба поверхні та глибини душевної). Тому потрібно
прислухатися до живого голосу народу, відкинути все зовнішнє, вороже, шкідливе, наслідувати
історичну ідею – слово Боже, відображенням якого є народний ідеал
Зв'язавши історичну ідею та слово Боже, Куліш романтизує минуле. Він не цікавиться
теперішнім, оскільки минуле існує як скарб. Він шукає його в народній творчості, поезії,
вважаючи, що поезія є первісною щодо історії та філософії. Романтизуючи минуле, Куліш
закликає повернутись до його ідеалів. Конкретним втіленням цього постає його хутірська
філософія як своєрідна реакція на міщанство та псевдоцінності бездуховної цивілізації й
урбанізації.
Куліш високо оцінює роль і значення російської літератури, водночас обґрунтовуючи
необхідність становлення нової української літератури, яка посіла б гідне місце серед культур і
літератур інших народів. Не відкидав при цьому і досягнень світової культури, з урахуванням

93