Page 84 - 6631

гідності, а, навпаки, дістає стимул для змістовного спілкування з іншою людиною на основі
поважання її особистої самобутності.
Досконалість людини, ґрунтуючись на «мистецтві життя», переборює вульгарну
прив'язаність до предметного світу і дає можливість відчути різноманітність і багатство буття,
розкрити вічну загальнолюдську основу власного буття.
Підводячи підсумки, можна виділити у філософії Сковороди домінантні лінії української
світоглядної ментальності: антеїзм («спорідненість» («сродність») людині всього світу),
екзистенціальність (орієнтованість на неповторність людського існування, плюралістичність і
водночас діалогічна гармонійність реальності), кордоцентризм («серце – всьому голова»). Ці
домінантні лінії набувають класичної форми вияву, а українська філософія вступає у свою
класичну добу.
Г. С. Сковорода – засновник класичної української філософії. Водночас він вплинув на
формування філософської думки в Росії. Більшість російських істориків філософії (О. І.
Введенський, В. Ф. Ерн, Е. А. Радлов, М. О. Лосський) прямо називають Сковороду
«родоначальником російської філософії». Велич Г. с. Сковороди полягає і в тому, що він
поєднав у собі філософа, мудреця, вчителя життя із філософським способом життя. Філософія в
її найглибшій сутності – не лише світобачення, а й світовідношення. Приклад цілісності серця,
розуму, вчинку уособлює в собі український філософ і поет Григорій Сковорода.

4. Українська філософія XIX ст.
У XIX ст., незважаючи на різного роду утиски, триває неухильний процес розвитку
духовної культури в Україні. Ідеї концепції нового українського письменства та творчої
інтелігенції сприяли постановці й осмисленню важливих смисложиттєвих проблем, а також
проблем національного відродження. Але вони були далекими від професійного філософського
рівня, тяжіли більше до чуттєво-емоційного символічного сприйняття світу, ніж до його
теоретично-духовного осмислення. Філософія в XIX ст. дістає розвиток у межах академічної
філософії, на кафедрах академічних світських і духовних закладів.
Філософствування в той час перебувало під контролем православної церкви, яка вела
таку ж реакційну політику, як і царський уряд У 1817 р. міністерство народної освіти
з'єднується з духовним відомством, і професори філософії проходять сувору цензуру, яка
виключала всі елементи вільнодумства. До філософії ставилися як до науки, яка не дає ніякого
зиску. В тому ж 1817 р. припиняє своє існування Києво-Могилянська академія, в приміщенні
якої відкривається Київська духовна академія.
• Незважаючи на заборони та стримування, філософія торувала собі дорогу, чому
сприяло відкриття нових навчальних закладів. У 1805 р. відкривається Харківський
університет. У тому ж році в Кременці створюється Волинський ліцей, а в 1817 р. в Одесі –
Рішельєвський ліцей (перетворений у 1865 р. на Новоросійський університет). У 1820 р. в
Ніжині відкривається Ніжинський ліцей. У 1834 р. на базі переведеного до Києва з Кременця
Волинського ліцею створюється Київський університет святого Володимира. В цих
навчальних закладах починають поширюватися та осмислюватися нові ідеї західноєвропейської
філософії, зокрема німецької, що водночас ламало старі традиції та типи філософствування.
Перевага надавалася Канту, Фіхте, особливо Шеллінгу, чиї ідеї найбільше відповідали
романтично-екзистенціальному змістові українського менталітету.
• Ідеї Канта поширював П. І. Лодій, професор Львівського, Краківського, а пізніше
Петербурзького університетів. Постійно звертаючись до німецького мислителя, Лодій розвивав
сенсуалістські погляди на проблему пізнання і саме з цих позицій полемізував з Кантом,
критикуючи його за суб'єктивний ідеалізм, агностицизм, розкриваючи єдність чуттєвого і
раціонального, емпіричного та логічного. На його думку, світ існує сам по собі, поза нашим
розумом Предмети зовнішнього світу, діючи на органи чуттів, спричиняють виникнення знань.
Лодій підкреслював, що за допомогою мислення людина може пізнавати світ, відкривати
властивості речей, закони розвитку природи. Істинність знання полягає у відповідності наших
суджень предметам матеріального світу такими, якими вони існують самі по собі. Сама
істина існує в таких формах метафізичній, логічній, моральній та фізичній. Критерій істини
84