Page 90 - 6631

Прихильник І. Канта, Челпанов вважає його заслугою розроблення теорії пізнання, яка є
центральною проблемою філософії, бо немає можливості будувати філософську систему,
якщо не визначити наперед, що може наш розум пізнати, а від пізнання чого він має
відмовитися назавжди, якщо не визначити наперед меж людського пізнання. Це визнання не
випадкове, оскільки однією з найважливіших рис неокантіанства кінця XIX ст. було намагання
знайти емпіричні підтвердження кантівської теорії пізнання та шляхи поглибленого її
обґрунтування з огляду на найновіші досягнення науки.
Об'єктивна основа пізнання у гносеологічній концепції Челпанова – це кантівська «річ у
собі», адже про природу трансцендентного чи транс-суб'єктивного ми нічого не можемо
сказати, крім того, що воно існує. Ми віримо в його існування лише на підставі того, що воно є
умовою існування пізнання. Ми не маємо доказів можливості пізнання, проте у нас є
переконаність у такій можливості, ми не можемо довести закону причинності, але ми
впевнені, що в природі існує порядок і закономірність, тому наша наука ґрунтується в
кінцевому підсумку на вірі. Вона виходить з положень, які не мають логічного характеру.
Челпанов наполягає на тому, що віра не заперечує знання, вони тотожні у відношенні
досягнення істини, позаяк і те й інше викликає у нас впевненість в існуванні певної реальності.
Завдання знання полягає в тому, щоб розкрити та пояснити те, що виступає предметом
віри.
Апріоризм та агностицизм роблять філософію Челпанова обмеженою, але все ж таки
вона мала і позитивне значення для свого часу. По-перше, це критика панпсихізму, по-друге, –
критика вульгарно-матеріалістичних підходів до пояснення процесу пізнання, по-третє, –
обґрунтування неправомірності ігнорування в теорії пізнання факту існування об'єктивного
світу, а тим більше його цілковитої залежності від існування свідомості.
• Потреба в подоланні класичного раціоналізму та необхідність поставити у центр
філософських досліджень людину (на чому наполягав і Юркевич) зумовила тенденцію
психологізації філософії, яка найяскравіше проявилася у творчості професора Новоросійського
університету М. Я. Грота, Грот вирішує дві основні проблеми: проблему предмета і завдань
філософії та проблему пізнання.
Філософія можлива, але не як наука про світ у цілому, а як особиста філософія,
особистий синтез, що задовольняє суб'єктивні потреби людського розуму. Філософія
покликана не відкривати суспільству істину, а лише зображати перед ним внутрішній світ
людської свідомості з її найвищими потребами, прагненнями та ідеалами. У сфері філософії
людина намагається задовольнити вимоги своєї внутрішньої, особистої природи. Кінцева
мета філософії – привести духовне життя людини до повної гармонії, примирити
ворогуючі думки, почуття і волі, її завдання – виробити загальний світогляд.
У процесі розроблення своєї теорії Грот приходить до висновку, що в основі існуючої
реальності лежать два начала: одне – духовне, або субстанція духу, активне, а друге – сила-
матерія, або матеріальна субстанція, начало пасивне, джерело спокою й опору. Цей дуалізм
природи Грот називає новою формою дуалізму – моно-дуалізмом, оскільки він ґрунтується на
ідеї сили, що об'єднує поняття духу та матерії. Поняття сили у Грота тотожне поняттю волі,
і остання визнається джерелом будь-якого руху та активності в природі. Переконаний в
існуванні «свідомості Всесвіту», він перетворює свідомість на закон його існування,
визначаючи її першоосновою всього сутнісного.
• Тенденцію до психологізації філософії здійснює В. В. Зеньківський, весь дожовтневий
період діяльності якого був пов'язаний з Київським університетом.
Завданням дослідження Зеньківського була проблема природи та своєрідності людської
психіки, а ширше – проблема душі. Для цього необхідно було розглянути можливість і
детермінацію психічних явищ. Аналізуючи проблему причинності, Зеньківський вбачає її
сутність у силі, яка має емпіричну основу у внутрішньому досвіді. Прикладаючи категорію
причинності до навколишньої дійсності, ми створюємо досвід (а не з досвіду виводимо
причинність).
Це механічна причинність, яка діє в неорганічному світі, а в органічному світі діє
психічна причинність, її можливість обґрунтовується через поняття «психічна енергія». Якщо

90