Page 94 - 6631

якої вважав можливим федеративний устрій Росії як парламентської республіки, до якої мала
ввійти і Україна.
• Зі світовою славою Т. Г. Шевченка (1814-1861 pp.) пов'язується величезна кількість
багатогранних досліджень його творчості. В цілому ж сутність його поезії становить
романтизм, який органічно зростається з традиціями народної творчості. Характеризуючи
світогляд Шевченка, А. Чижевський називає його «антропоцентричним»; сутність його
полягає у зведенні людини в центр усього буття, всього світу, як природи, так і історії, всіх
сфер людської культури. При цьому саме природа, вважав він, відгукується на життя
людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога,
плаче, сміється – все це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається в
центрі образу історії, історичної події. Особливістю його світогляду, на думку дослідника Г.
Грабовича, є відчуття самого себе, власної долі та болю, свого «Я», чітко структурованих
через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета, носія Слова. Шевченко і став
великим поетом, генієм, пророком тому, що духовні колізії свого часу зробив драмою свого
життя, а патріотизм – мірою справжньої любові до людини. Саме через символізм
автобіографізму формується модель усього творчого світу Шевченка з чітким висвітленням
поділу на демонів добра і зла без будь-якого компромісу стосовно себе та інших, тому в сфері
його творчості вміщується увесь космос людської духовності.
Звернувшись до минулого в ідеалах народної традиції, він знайшов мотиви, співзвучні
ідеалам суспільної справедливості, свободи і менталітету, протесту проти політичного гніту й
усякого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості. Завершивши процес
формування нової української літератури, розвинув і утвердив українську літературну мову як
фактор національної самосвідомості, могутню зброю в розвитку культури українського народу і
заклав цим міцні підвалини національного відродження.
• Романтизм, сприяючи пробудженню української національної самосвідомості, вплинув
на творчість таких українських діячів культури, як В. Антонович, М. Драгоманов, П.
Чубинський, 0. Потебня, а згодом – Леся Українка, В. Винниченко, В. Липинський, І.
Огієнко. Знайшовши для себе сприятливий ґрунт в Україні, переломлюючись крізь специфічні
особливості її соціокультурного буття, романтизм сприяє становленню нової української
літератури, пробудженню національної самосвідомості, виявленню національної
ідентичності, виробленню історіософських, соціально-політичних ідей, орієнтованих на
збереження народної пам'яті, мови, культури, на подальший розвиток відповідно до нових
історичних реалій.

ВИСНОВКИ
В історії української філософії можна виділити три основних етапи: а) філософське
мислення періоду Київської Русі – перевага питань, проблем, пов'язаних із сутністю і природою
людини, а також філософсько-історичної проблематики; б) епоха Відродження і Реформації,
українського бароко (XVI I-XVI11 ст.) – період національно-культурного відродження та
боротьби українського народу за відтворення власної державності. Відбувається переміщення
центру уваги філософії на розгляд проблеми «людина – світ», починає формуватися професійна
філософія; в) етап самобутньої національної філософії, який характеризується вирішальною
роллю та впливом романтизму, постановкою проблеми «людина – нація» та формуванням
філософії національної ідеї, розвитком професійного філософського знання, тісним зв'язком
філософії не лише з релігією, але й і з соціально-політичною думкою і наукою. Таким чином,
філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу,
відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива форма
самоусвідомлення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку
з суспільно-громадською, політичною, науковою, художньою та релігійною думкою. Всупереч
несприятливим історичним обставинам українська освіта, наука та філософія належать до
найдавніших: з часів Київської Русі відомі художні твори, літописи тощо, в яких здійснювалось
осмислення історії, світу, пошуки сенсу буття. Нитка українського філософського мислення
ніколи не переривалася, формуючи духовність народу, нації, особистості.
94